«Чи повинна Ісландія відновити переговори про вступ до Європейського Союзу?» Відповідь на це ісландці дадуть на референдумі, що пройде вже наступного тижня, 29 серпня.
Якщо переважить «так», то уряд зможе повернутися до призупинених у 2013 році перемовин. Примітно, що влада у Рейк’явіку позиціонує плебісцит не як неодмінний стрибок до членства. У разі позитивного голосування можна буде з’ясувати, що реально Ісландія може отримати, а що втратити від вступу в ЄС – тобто ймовірні умови членства.
Коло гострих питань, які порушують під час кампанії, широке. До нього належать сільське господарство, енергетика, валюта. Проте головне поле битви для ісландців – рибальство.
Це галузь, яка є приводом для гордощів та фактично символізує ісландський суверенітет після низки «тріскових воєн» з Британією, в яких Ісландія перемогла і домоглася бажаного контролю над широкою акваторією.
Єврооптимісти запевняють, що у цьому найгострішому питанні країна здатна вибити для свого рибного промислу унікальні умови, а Брюссель уже сигналізує про можливі компроміси. Противники застерігають: не варто плекати ілюзій, бо лише бажання крихітної держави добитися поступок від такого гіганта, як ЄС, недостатньо, а реальність буде болючою.
Для ЄС же голосування 29 серпня розглядається як тест на його здатність залучити нові держави-члени, які вже є процвітаючими та демократично сталими. Позитивне рішення ісландського референдуму дозволить зберегти імпульс розширення та посилити геополітичні позиції блоку.
Натомість ісландське «ні» може послабити позиції Євросоюзу на міжнародній арені й додатково зміцнити настрої євроскептиків.
Між «так» і «ні»
Напередодні голосування Ісландія залишається розколотою майже навпіл, а перевага одного табору над іншим – мінімальна.
Це показало проведене у серпні дослідження Gallup.
51,5% респондентів хочуть відновлення перемовин, тоді як 48,5% виступають проти.
При цьому похибка становить 2,5%, а 8% не визначилися чи не захотіли відповідати. Такі розклади показують, що передбачити результат референдуму практично неможливо. Вирішальними можуть стати останні дні кампанії та голоси тих, які ще не визначилися.
За цим розколом в ісландському суспільстві стоять давні суперечки про суверенітет, економічну інтеграцію та зовнішньополітичну орієнтацію країни, яка є однією із найзаможніших у світі та вже користується перевагами участі в Європейській економічній зоні (ЄЕЗ), Шенгенському просторі та НАТО (при цьому не маючи власної армії).
Ісландія подала заявку на вступ до Євросоюзу у 2009 році, після відчутного удару фінансової кризи. Формальні переговори почалися у 2010 році, але після парламентських виборів 2013 року новий євроскептичний уряд заморозив процес. Оскільки парламент так і не відкликав заявку на вступ офіційно, формально заявка, подана у 2009 році, досі залишається чинною.
Однак Ісландія не є наразі кандидатом на вступ.
Збоку видається, що ісландську владу та суспільство до цього питання повернула геополітична ситуація останніх років.
Нещодавні заяви Дональда Трампа щодо Гренландії та невизначеність навколо майбутнього трансатлантичних відносин змусили острівну державу по-новому подивитися на власну безпеку, про що ми розповідали у статті Чому Ісландія може відновити рух до членства в ЄС.
Та зводити повернення дискусії про членство в ЄС до реакції на нові геополітичні загрози було б надто спрощено. Значною мірою проведення референдуму є наслідком зміни влади в Ісландії. Рішення про плебісцит містилося в коаліційній угоді, укладеній у грудні 2024 року, коли партнери по уряду домовилися провести голосування щодо відновлення переговорів не пізніше 2027 року.
Примітно, що навіть усередині владної коаліції Ісландії немає єдиної позиції щодо остаточного членства. Одна із трьох партій влади, Народна партія, виступає проти вступу – але погодилася на референдум як компроміс, щоб дати суспільству можливість сказати своє слово.
Битва за рибу
Ісландський уряд є головним агітатором за відновлення переговорів. Але навіть він не поспішає кидатися в обійми ЄС.
Якщо ісландці проголосують «за», офіційний Рейк’явік обіцяє вести переговори максимально жорстко, домагаючись найвигідніших умов.
Міністерка закордонних справ Торгердур Катрін Гуннарсдоттір, яка представляє проєвропейську Партію ліберальних реформ, стверджує, що захищаючи свої інтереси, Ісландія повинна «йти в атаку».
«Нам потрібна сильна угода в інтересах Ісландії», – заявляє Гуннарсдоттір.
За її словами, нині країна перебуває у значно сильнішій переговорній позиції, ніж у 2009 році, коли вперше подала заявку на вступ. Вона економічно зміцніла та не приходить до Брюсселя як держава, що просить фінансового порятунку. Тож Рейк’явік твердо налаштований домовитися про умови, які дозволять захистити рибальство, сільське господарство, природні ресурси тощо.
Ісландія має особливу модель управління своїм рибним промислом, який забезпечує близько 35–40% експортних надходжень країни. Ця система сформувалася після десятиліть боротьби за розширення контролю над виловом риби і нині є невіддільною частиною ісландського уявлення про суверенітет. Рейк’явік самостійно визначає допустимі обсяги вилову та розподіляє рибальські квоти.
А ось у ЄС рибальство належить до сфери спільної політики блоку. Тому членство означало би принципову зміну для острівної держави, адже рішення про управління ресурсами вже не ухвалювала б тільки Ісландія.
Саме тут уряд Ісландії і проводить свою червону лінію, заявляючи, що не погодиться на угоду, яка позбавить країну контролю над природними ресурсами, а особливо над рибою. МЗС країни хоче, щоб питання ресурсів було винесене на переговори одним із перших.
ЄС уже публічно сигналізує про готовність до певних поступок у сфері рибальства. Єврокомісар з питань рибальства Костас Кадіс заявив, що Брюссель готовий розглянути винятки, а конкретику можна буде обговорити у процесі перемовин.
Єврокомісарка Марта Кос також говорила про можливість «творчих рішень» щодо рибальства та сільського господарства. А колишній ісландський переговорник Стефан Гьойкюр Йоуганнессон вважає спеціальне рішення щодо рибальства логічним предметом майбутніх переговорів.
Однак залишається незрозумілим, чи буде гнучкості ЄС достатньо, щоб задовольнити потреби рибної промисловості Ісландії, і чи дозволять це держави-члени. А рибальський ісландський сектор налаштований у цьому питанні рішуче, і уряд не матиме змоги ігнорувати його тиск.
Переваги європейського вибору
В цілому аргументація прихильників відновлення переговорів з ЄС базується на широких перевагах, які може принести членство.
Вони звертають увагу, зокрема, на окремі економічні проблеми країни. Ісландія має одні з найдорожчих споживчих кошиків у Європі, процентні ставки більш ніж утричі перевищують орієнтир єврозони, а національна валюта, ісландська крона, залишається вразливою, нестабільною та непередбачуваною.
Прихильники вступу вважають, що перехід на євро міг би дати економіці більшу стабільність. Водночас визнають, що євро не з’явиться автоматично після вступу, а Ісландія повинна буде виконати критерії конвергенції.
До економічних аргументів прихильники переговорів додають і міркування безпеки.
Заяви Дональда Трампа щодо Гренландії та невизначеність у трансатлантичних відносинах змусили Ісландію уважніше придивитися до власного місця у системі безпеки Північної Атлантики. Водночас Рейк’явік повідомляє про присутність російських суден у своїй виключній економічній зоні та стеження Москви за критичною інфраструктурою. Усе це, на думку прихильників зближення з ЄС, змушує невелику державу особливо ретельно зважувати, на кого вона може розраховувати у разі зростання зовнішніх загроз. ЄС, який в останні роки збільшує інвестиції у безпекову компоненту, виглядає перспективним партнером.
Зрештою, Ісландія вже дотримується багатьох правил європейського внутрішнього ринку.
Але не має повноцінного голосу в ЄС, де ці правила ухвалюють.
Тому членство, за словами прихильників вступу, не послабить суверенітет, а навпаки, дасть важелі впливу.
Між тим кампанію за переговори супроводжує своєрідний парадокс. Проєвропейський уряд Ісландії сам просить ЄС не втручатися в референдум. У серпні стало відомо, що Рейк’явік передав Брюсселю прохання триматися осторонь кампанії.
Уряд вважає, що референдум має бути рішенням ісландців, а надто активна участь європейських політиків може дати противникам привід стверджувати, що «Брюссель уже все вирішив за нас».
Загалом формально Єврокомісія заявляє, що не втручається у національні референдуми. Проте європейські політики все ж не усі поводяться стримано, і без публічних заяв про привабливість членства не обійшлося.
Суверенітет на кону
Зі свого боку противники переговорів визнають, що формально 29 серпня не йдеться про вступ. Але саме тут вони атакують головний аргумент уряду, що голосування «за» просто відкриє можливість з’ясувати пропозиції ЄС.
Вони вважають, що після відновлення вступного процесу відмовитися від нього буде дедалі складніше: після позитивного голосування буде сформована переговорна команда, розроблені позиції, витрачені кошти, з’являться домовленості. Загалом держава витратить роки на перемовини.
Після цього сказати «ні» буде можливо, але політично складніше.
Євроскептики також побоюються, що поступки, яких Ісландія потенційно зможе домогтися під час переговорів – наприклад, у тій самій критично важливій рибальській сфері, – з часом можуть втратити силу.
За їхньою логікою, тимчасові винятки чи спеціальні умови здатні поступово нівелюватись під впливом нових правил ЄС.
Зрештою, противники переговорів вважають, що для Ісландії членство означатиме втрату частини свободи маневру. Сьогодні країна вже тісно інтегрована з європейським ринком через ЄЕЗ, але зберігає власну валюту та контроль над ключовими сферами. Саме цю модель вони пропонують зберегти.
Опозиційні партії також критично сприймають аргумент про те, що зближення з ЄС посилить безпеку Ісландії.
На їхню думку, питання оборони країни залишається передусім у сфері НАТО. Також, за їхніми словами, Ісландії достатньо укладеної в межах Альянсу двосторонньої угоди про оборону зі США від 1951 року, тоді як ЄС є передусім економічним союзом.
Щодо намірів зміцнити економічну стабільність переходом на євро противники кажуть: саме власна валюта дає маленькій економіці можливість самостійно реагувати на кризи. Власний центральний банк може встановлювати ставки та коригувати курс відповідно до потреб країни, а не залежати від рішень європейського Центробанку.
Також противники вступу побоюються, що членство означатиме дедалі більший вплив спільних європейських правил на використання гідро- та геотермальних ресурсів країни та енергетичний ринок. Для Ісландії, яка майже всю електроенергію виробляє з відновлюваних джерел, підпорядкування спільним європейським правилам сприймається як загроза ресурсному та економічному суверенітету.
Ще один цікавий аргумент «проти» полягає у тому, що Ісландія – маленька країна. Противники переговорів та вступу наголошують, що навіть отримавши місця та голоси в інституціях ЄС, Ісландія залишиться країною з населенням близько 400 тисяч людей у союзі з населенням понад 450 мільйонів. Тобто формальний голос у неї буде, а ось його реальна вага буде обмежена.
Тест для розширення
Яким би не був результат референдуму, він матиме вплив за межами самої Ісландії.
Якщо виборці підтримають відновлення переговорів, країна потенційно стане одним із найшвидших кандидатів на членство, продемонструвавши, що розширення Союзу залишається процесом, заснованим на виконанні критеріїв.
Вже сьогодні у кулуарах європейські посадовці допускають, що Ісландія та Чорногорія, яка подала заявку на вступ ще 18 років тому, потенційно можуть приєднатися до Євросоюзу одночасно у 2028 році.
Єврокомісарка з питань розширення Марта Кос називає Ісландію «особливим випадком» через її членство в ЄЕЗ та Шенгенській зоні й оцінює, що переговори можуть тривати один-два роки.
У Єврокомісії допускають спільний пакет вступу двох країн, а представники Чорногорії та Ісландії заявили про готовність розглянути такий варіант.
Водночас такий швидкий прогрес може викликати критику з боку інших кандидатів, зокрема на Західних Балканах, які роками не мають чіткої перспективи вступу.
Повернення Ісландії до переговорів може вплинути і на дискусію в Норвегії.
Якщо Ісландія зрештою приєднається до ЄС, Норвегія залишиться єдиною північною країною Європи поза ЄС, що може посилити там дебати про європейську інтеграцію.
Натомість негативний результат може стати сигналом про зниження привабливості ЄС, посилити євроскептичні настрої та поставити під сумнів подальшу динаміку розширення.
Тому референдум в Ісландії фактично стане тестом не лише на майбутні відносини країни з ЄС, а й на привабливість європейської інтеграції та довіру до політики розширення блоку.
Авторка: Христина Бондарєва,
журналістка «Європейської правди»
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.