Ще наприкінці минулого тижня здавалося, що черговий раунд торговельної війни між Канадою та США завершиться приблизно так само, як багато інших тарифних конфліктів Дональда Трампа. Сторони кілька днів інтенсивно торгуються, президент США відкладає введення чергових мит, американські та канадські переговірники повідомляють про «суттєвий прогрес» – і згодом Трамп оголошує про чергову вигідну для США угоду.
Однак 22 серпня переговори були різко припинені, і адміністрація Трампа оголосила про запровадження 50-відсоткових мит на канадські товари загальною вартістю близько $20 млрд. Під них потрапили понад 500 категорій продукції – від вина, меблів, цементу та молочної продукції до одягу, рибальського спорядження і, звісно, канадських хокейних ключок.
Того ж дня прем’єр-міністр Канади Марк Карні відкликав переговорну делегацію з Вашингтона і оголосив, що з 8 вересня Канада відповість Сполученим Штатам «долар за долар». Канадські мита мають вдарити по американській сталі, молочній продукції, побутовій техніці, сільськогосподарському обладнанню, паперу та електроніці.
Формально йдеться про новий етап торговельної війни, розпочатої два роки тому.
Однак у 2025 році ще йшлося про торг щодо ставок, винятків і перегляду умов зони вільної торгівлі – USMCA (США-Мексика-Канада). Якщо простіше – суперечка була про ціну доступу Канади до американського ринку.
Нині ж вона поступово переросла у дискусію про межі канадського суверенітету.
Серед останніх американських вимог були фактично обмеження спроможності Оттави укладати нові торговельні домовленості з іншими державами – насамперед з Китаєм.
На пресконференції Карні детально пояснив, чому переговори були зупинені, але згадав, що перехід до цієї вимоги став останньою краплею.
Вашингтон дедалі відвертіше намагається визначати не лише умови доступу канадських товарів на американський ринок, але й те, яку торговельну, промислову і навіть зовнішньополітичну стратегію може проводити сама Канада.
Саме тому для Оттави це вже стало питанням не стільки і не лише тарифів, а й свого суверенітету.
Як чергова торговельна суперечка перетворилася на щось більше
Ще на початку 2025 року адміністрація Трампа запровадила 25-відсоткові тарифи на канадські товари, що не відповідали правилам USMCA.
Спочатку окремі тарифи на енергоносії, а згодом почала вводити секторальні обмеження проти сталі, алюмінію та автомобілів.
Канада відповіла контрмитами.
Саме тоді стало зрозуміло, що повернення Трампа означає завершення старої моделі канадсько-американських відносин, побудованої на припущенні, що дедалі глибша економічна інтеграція автоматично робить обидві держави безпечнішими та багатшими. Проблема для Канади полягає у тому, що її економічна залежність від США дедалі більше перетворюється для Вашингтона на інструмент політичного впливу.
Причому пояснення американських тарифів постійно змінювалися.
Спочатку Трамп говорив про нелегальну міграцію і фентаніл. Потім – про торговельний дефіцит. Далі з’явилися претензії щодо канадського цифрового податку, молочної системи, обмежень на продаж американського алкоголю в канадських провінціях, китайських автомобілів, сертифікації літаків і навіть канадської культурної політики.
У своїй промові 22 серпня Карні спеціально перерахував цю еволюцію американських претензій. Його аргумент доволі простий – поступка за одним питанням більше не гарантує завершення конфлікту, бо одразу з’являється наступна вимога. Стає все очевиднішим, що проблема полягає не так в економічній площині, як у політичній.
Як виглядає, саме це стало однією з причин провалу останніх переговорів.
Ще 19 серпня компроміс здавався цілком можливим. За інформацією Reuters, США були готові знизити тарифи на канадські автомобілі з 25% до приблизно 15%, а мита на сталь та алюміній – із 50% до 25%.
Канада своєю чергою була готова скасувати частину власних контрмит, пом’якшити деякі адміністративні обмеження щодо молочної продукції та сприяти поверненню американського алкоголю на полиці канадських магазинів.
Тобто звичайний торговельний компроміс був цілком досяжний.
Проте в останні дні Вашингтон додав нові вимоги.
Зокрема, американська сторона намагалася обмежити можливості Канади укладати нові торговельні угоди з іншими державами. Детальний текст цієї вимоги не оприлюднений, тому невідомо, яких саме партнерів вона стосувалася.
Однак у тій самій промові Карні наголосив, що за останній рік Канада уклала понад 20 торговельних і безпекових домовленостей на п’яти континентах, щойно завершила угоду з ОАЕ, планує нові торговельні угоди з ASEAN та Індією. А восени хоче почати переговори з ЄС про значно глибше економічне та безпекове партнерство.
Тобто американська вимога потенційно зачіпала саме цю стратегію диверсифікації.
За словами Карні, Канада готова обговорювати молочні квоти, автомобілі чи сталь. Але погодитися, що Вашингтон отримує фактичне право вето на майбутні угоди Канади з іншими партнерами означало б зовсім інший рівень залежності.
Але тут є ще цікавіший китайський вимір. Ще чинна USMCA вже містить статтю 32.10 щодо угод із «неринковими економіками». Якщо одна зі сторін хоче укласти з такою країною угоду про вільну торгівлю, вона має заздалегідь повідомити партнерів, показати їм текст майбутньої угоди, а після її укладення інші учасники можуть фактично вийти з тристоронньої USMCA і замінити її двосторонньою угодою.
На практиці це положення від самого початку сприймалося передусім як запобіжник проти угоди Канади або Мексики з Китаєм.
Тому коли у січні 2026 року, після зближення Карні з Пекіном, Трамп прямо пригрозив Канаді митами у 100% в разі укладення торговельної угоди з Китаєм, Карні наввипередки комунікував, що Канада не планує повноцінної угоди про вільну торгівлю з КНР і дотримуватиметься USMCA.
Сам Карні описав американську позицію значно простіше – США «просили занадто багато, а пропонували натомість занадто мало».
Чого вже коштувала Канаді перша тарифна війна
Причини такої диверсифікації цілком зрозумілі, якщо подивитися на наслідки першого року торговельної війни. У другому кварталі 2025 року канадський експорт скоротився одразу на 7,5% – це було найбільше квартальне падіння з часів фінансової кризи 2009 року, якщо не рахувати пандемію.
Особливо сильно постраждали автомобілі. Експорт легкових автівок та легких вантажівок впав на 24,7%, промислового обладнання та машин – на 18,5%.
Канадський ВВП у другому кварталі скоротився на 0,4% після шести кварталів безперервного зростання.
Бюро статистики Канади вказує, що реальна додана вартість канадського виробництва алюмінію скоротилася на 19,5%, металургії загалом – на 7,1%. Більше половини канадських промислових компаній заявили, що американські тарифи негативно вплинули на їхню діяльність.
Тобто торговельна війна має цілком реальну ціну. Проте вона дала й дещо несподіваний результат – канадські компанії кинулися шукати інших покупців.
У 2025 році товарний експорт Канади до США зменшився на 5,8%. Частка США у канадському експорті товарів впала з 75,9% до 71,7%. Водночас експорт до всіх інших держав зріс на 17,2%, а сумарний товарообіг Канади з неамериканськими партнерами збільшився з 484 до 553 млрд канадських доларів – більш ніж на 14%.
Звичайно, тут треба бути обережним з інтерпретацією – економічна залежність все ще є надзвичайно високою.
І за один рік суттєво скоротити просто неможливо.
Але тенденція з’явилася очевидна – перша тарифна війна минулого року не змусила Канаду ще більше інтегруватися зі США. Але змусила шукати ринки поза Америкою.
Чи справді Канада розвертається до Європи та Азії?
Ще рік тому можна було сперечатися, наскільки серйозними є заяви Карні про диверсифікацію. Але вже в першому кварталі 2026 року лише 64,1% канадського експорту товарів і послуг прямувало до США. Це найнижчий показник відтоді, як Бюро статистики Канади почало вести відповідні підрахунки.
Особливо активно зростає європейський напрямок. У 2025 році канадський експорт до ЄС зріс на 16,4%.
А якщо рахувати лише товари – одразу на 23,5%. Серед причин – перенаправлення до Європи канадської нафти, алюмінію та аграрної продукції, які раніше значною мірою йшли на американський або китайський ринки. З часу підписання угоди CETA (Канада-Євросоюз) у 2017 році торгівля товарами зросла на 76%, послугами – на 91%.
ЄС – другий найбільший торговельний партнер Канади після США.
Тобто «прискорений розворот» Канади до Європи поступово переходить із політичних декларацій у торговельну статистику. Причому економікою це вже не обмежується.
У червні Канада стала першою неєвропейською державою, яка повноцінно долучилася до оборонного інструменту ЄС SAFE. Це відкриває канадським оборонним компаніям можливість брати участь у спільних європейських закупівлях і фактично глибше інтегрує канадський оборонно-промисловий комплекс із європейським.
Одночасно Оттава рухається до Азії. У 2026 році Канада і Китай домовилися про взаємне зниження частини тарифів на електромобілі та канолу, почавши обережне перезавантаження економічних відносин. Паралельно Оттава активізує переговори з Індією та ASEAN.
За опитуванням Export Development Canada, 65% канадських експортерів планують протягом наступних двох років виходити на нові ринки. 28% називають пріоритетом Європу, ще 19% – Азійсько-Тихоокеанський регіон.
Проте за тими ж даними 75% компаній, які експортують до США, продовжують вважати цей ринок ключовим. Тобто бізнес не «тікає» з Америки. Ми справді спостерігаємо диверсифікацію і хеджування ризиків. І це, мабуть, найточніше визначення нинішньої канадської політики.
Канада, попри падіння експорту, не зможе замінити США Європою чи Азією – це економічно нереалістично. Йдеться про контрольоване скорочення до рівня менше 50%: щоб ситуація, коли три чверті канадського експорту залежали від політичного рішення одного президента США, більше не повторилася.
Наскільки болючими будуть нові мита?
Цифра у 50% мита виглядає катастрофічно, проте нові американські тарифи охоплюють лише близько $20 млрд канадського експорту в США – це приблизно 4-5%. Тобто для канадської економіки в цілому це серйозний, але не руйнівний удар.
TD Economics оцінює, що якщо такі тарифи зберігатимуться протягом року, вони можуть зменшити темпи канадського економічного зростання приблизно на 0,3-0,6 відсоткового пункту. Проблема полягає в іншому – економічний ефект буде дуже нерівномірним.
Для канадського ВВП 5% експорту до США – відносно небагато.
Але для окремої компанії, яка продає 70% продукції американським клієнтам, 50-відсотковий тариф може означати фактичну втрату ринку.
Опитування Canadian Federation of Independent Business показує, що під нові тарифи безпосередньо потрапляють товари близько 40% малих канадських експортерів до США. Водночас 75% опитаних підприємців готові активніше зменшувати залежність від американського ринку.
Отже, Трамп знову запускає той самий механізм, який вже спрацював минулого року. Американський тиск створює економічні проблеми для Канади зараз, але водночас збільшує стимули для диверсифікації в майбутньому..
Наразі Карні має одну суттєву перевагу – громадська думка поки що на його боці.
За останнім опитуванням Angus Reid Institute, 62% канадців підтримують відповідь на американські тарифи власними контрмитами, 34% хочуть повністю дзеркальної відповіді «долар за долар», ще 28% підтримують дещо обмеженіші контрзаходи.
І лише 7% вважають, що Оттава повинна погодитися на американські вимоги, аби уникнути подальшого конфлікту. При цьому 75% канадців не довіряють Трампу і не вірять, що він дотримуватиметься навіть підписаної торговельної угоди.
Проте цей ресурс не безмежний. Минулорічний досвід контрмит уже показав, що приблизно чверть тарифу поступово була перекладена на канадського покупця. Сам Карні цього навіть не приховує – оголошуючи контрмита, він прямо визнав, що вони означатимуть вищі ціни та менший вибір для канадських споживачів.
Водночас торговельна війна Канади і США відбувається за два місяці до проміжних виборів до Конгресу 3 листопада. А тарифи, як відомо, мають неприємну властивість – їхня ціна не зупиняється на державному кордоні. Канада залишається найбільшим експортним ринком для 26 американських штатів і входить до трійки найбільших покупців для 45.
За даними канадського уряду, у 2025 році американські компанії продали Канаді товарів і послуг майже на 600 млрд канадських доларів – понад 1,6 млрд щодня. Тому канадські контрмита неминуче створять переможців і таких, що програли, уже всередині США.
Американські виробники сталі дійсно зможуть виграти від подорожчання канадської продукції. Але американські фермери, виробники обладнання, електроніки та компанії, інтегровані у канадські виробничі ланцюги, отримають протилежний результат.
Звичайно, новий конфлікт із Канадою сам по собі не вирішить долю виборів до Конгресу. Але політичний момент для Трампа дуже невдалий.
За опитуванням Reuters/Ipsos від 14-17 серпня, рейтинг схвалення президента США впав до 33% – найнижчого рівня його нинішнього президентства. 64% американців не схвалюють його діяльність. А ще важливіше, демократи вперше майже за десятиліття випередили республіканців у питанні, кому виборці більше довіряють управління економікою.
Financial Times після провалу переговорів звертає увагу на критику тарифної ескалації з боку політиків прикордонних штатів та американського бізнесу, які побоюються зростання цін і втрати робочих місць.
Звичайно, говорити, що Трамп «програє вибори через Канаду», було б великим перебільшенням. Але в умовах близьких виборів навіть локальний економічний ефект має значення. Особливо якщо канадський уряд сформує свої контрмита так, щоб втрати були максимально відчутними для окремих американських галузей і штатів. Тому цілком можливо, що після 8 вересня економічний тиск на Білий дім почне надходити не лише з Оттави, а й від американських компаній, губернаторів і конгресменів.
Які перспективи відносин США і Канади?
Найбільш імовірно, «розлучення» між країнами не буде – вони надто глибоко інтегровані. Американські нафтопереробні заводи залежать від канадської важкої нафти, сільське господарство – від канадського калію, окремі регіони – від канадської електроенергії. Особливо складною є ситуація в автомобільній промисловості, де деталі та компоненти можуть по кілька разів перетинати кордон до того, як готовий автомобіль сходить із конвеєра.
У короткій перспективі тарифна війна працюватиме проти Канади – так вже влаштована структура економіки.
Більше залежний втрачатиме більше.
Але в довгій перспективі тут виникає класична проблема примусу.
Що частіше гегемон використовує залежність як зброю, то більше стимулює інших цю залежність зменшувати. Те, що ще вчора було економічно нераціонально – дублювати ланцюги постачання, шукати дорожчі ринки, будувати окрему інфраструктуру тощо, – сьогодні стає страховкою від політичного ризику.
Тому справжній результат цієї тарифної війни буде вимірюватися тим, наскільки Канада через 5-7 років залишатиметься структурно залежною від США.
Америка, очевидно, буде основним економічним партнером Канади ще дуже довго. Проте ця взаємозалежність уже не розглядається Оттавою як безумовна перевага. А відновити таку довіру буде значно складніше, ніж скасувати будь-які 50-відсоткові мита. Особливо, якщо питання переростає виключно економіку і стосується канадського суверенітету та зовнішньополітичних прав.
Автор: Дмитро Шеренговський,
проректор Українського католицького університету, програмний директор Центру Дністрянського
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.