«Ми знаємо, що його ім’я залишиться глибоко вкоріненим у пам’яті та молитвах більшої частини сербського православного народу, що співчуває йому як солдату та командиру, який у важкий і трагічний час стояв на чолі армії свого народу та віддав своє життя за свободу«, – заявив на панахиді, що відбулася 7 вересня, сербський патріарх Порфирій.
От тільки панахида була за людиною, яку вважали одним із найбільших воєнних злочинців сучасності. І це не медійна оцінка, а юридична – підтверджена вироком трибуналу в Гаазі.
Йдеться про Ратко Младича – генерала колишньої Югославії, який очолював армію Республіки Сербської під час війн на Балканах.
Младич – злочинець, засуджений Міжнародним трибуналом для колишньої Югославії (МТКЮ) до довічного ув’язнення. Відомий також за прізвиськом «боснійський м’ясник». Його звинуватили у вчиненні геноциду проти бошняків та хорватів, а також воєнних злочинів та злочинів проти людяності у другій половини 1990-х років.
А масове вбивство цивільного населення у місті Сребрениця стало символом воєнних злочинів під час югославських воєн.
Попри це, у Сербії демонстративно обрали протокол поховання генералів із відповідними військовими почестями та перетворили похорон на державний захід, який відвідали шість міністрів чинного уряду Сербії, а також син президента країни Данило Вучич.
«Прославляння геноциду – це не благочестя, це ганьба»,
– йдеться у заяві громадської організації «Матері Сребрениці». Похорон засудженого воєнного злочинця названо «найбільшим фашистським мітингом у Європі за останні 70 років».
А ще цей похорон, що пройшов 7 вересня у Белграді, став викликом для ЄС, де змушені жорстко реагувати на дії Сербії. По суті, ця демонстративна акція влади призупиняє рух країни до вступу в Євросоюз.
Ця історія має значення також для України. У тому числі – як тест на реакцію західного світу на реабілітацію воєнних злочинців.
Похорон, що став викликом Європі
Як не парадоксально це звучить, але формально Сербія, влаштувавши ушанування воєнного злочинця, не порушила правил МТКЮ – трибуналу, за вироком якого він відбував покарання.
Там діють прості правила поховання злочинців, що померли в ув’язненні. Після смерті тіло передають родичам і вони організують поховання на свій розсуд, обираючи час та місце. Іноді вони також забезпечують доставку тіла до батьківщини.
Іншими словами, суд не обмежує церемонію прощання з людиною.
Але те, що відбулося у Белграді, було не просто похороном. По суті, влада Сербії влаштувала публічну демонстрацію того, що вона не визнає вирок МТКЮ, та кинула виклик міжнародному правосуддю.
Вперше в історії держава взяла на себе поховання померлого злочинця, перетворивши його на масштабну церемонію героїзації.
Спершу труну з тілом Младича під двома прапорами (Сербії та Республіки Сербської, ентитету у складі Боснії і Герцеговини) перевезли до Белграда у супроводі міністра юстиції на урядовому літаку. Далі почесна варта та поліцейський конвой супроводжували труну з аеропорту до міста.
Прощання з генералом і поховання створювало враження, що ховають героя, а не міжнародного злочинця: почесна варта, міністри, депутати, лідери правих партій…
Величезний банер на стадіоні та хвилина мовчання за померлим злочинцем під час футбольного дербі між «Црвеною Звездою» та «Партизаном». А ще – портрети злочинця та плакати типу «Младич – наш герой» (Младић је наш херој), розвішані по всьому Белграду.
Тисячі прихильників Ратко Младича біля церкви, де відбувалося прощання, та на цвинтарі. Серед них – відомий боснійський сепаратист та «друг Путіна» Мілорад Додік.
Важлива деталь: президент Александар Вучич на похорон не прийшов.
А щоб уникнути звинувачень в ігноруванні вшанування героя, він знайшов причину для відсутності.
Дуже «вдало» цього дня Белград відвідав президент Узбекистану, і Вучич, всупереч звичному протоколу, вирішив весь день супроводжувати свого колегу.
Проте офіційних осіб на церемонії вистачало – похорон Младича відвідали шість сербських міністрів та син президента країни Данило Вучич. І звичайно, не обійшлося без Росії – посол РФ Александр Боцан-Харченко очолив чималу делегацію посольства на похороні (переписування історії? Ні, не чули).
За підсумками дня є всі підстави говорити, що культ генерала Младича, який досі був ознакою праворадикальної частини сербського суспільства, де-факто став офіційним. Що вже саме по собі є викликом і міжнародному правосуддю, і всьому колективному Заходу.
Сербія взяла курс на конфлікт з ЄС
Звичайно, що ЄС не міг толерувати такі дії країни, яка є кандидатом на членство у євроспільноті.
«Будь-яке прославляння воєнних злочинців, заперечення геноциду та ревізіонізм суперечать найбазовішим європейським цінностям і для них немає місця ні в Європейському Союзі, ні в країнах, які є кандидатами на членство в ньому», – заявив речник Єврокомісії Крістіан Віганд.
Але на що готовий ЄС, окрім заяв?
Наразі відомо про те, що свій візит до Сербії скасувала – саме через невідповідність прославлення воєнних злочинців фундаментальним цінностям ЄС – комісарка з питань розширення Марта Кос.
Також можливе скасування раніше запланованого візиту до Сербії президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. Дати цього візиту ще не оголошені, але відомо, що президентка планує «балканське турне» орієнтовно наприкінці жовтня. Зараз на неї тиснуть з вимогою виключити з цієї поїздки Сербію, свідчать джерела «ЄП».
Із засудженням подій у Белграді виступили і Сполучені Штати – у Вашингтоні солідаризувалися з позицією ЄС щодо «неприпустимості» вшанування воєнного злочинця та засудили спроби ревізії історії через героїзацію Младича.
Найрізкіші заяви пролунали з країн ЄС, що є сусідами Сербії.
Прем’єр-міністр Хорватії Андрей Пленкович заявив, що державний похорон для організатора етнічних чисток в БіГ та Хорватії означає «закриті двері» до ЄС для Сербії. Аналогічну оцінку озвучив уряд Словенії – там заявили, що офіційний Белград «провалює іспит на зрілість» для вступу до ЄС.
І це ключовий наслідок подій у Белграді.
Донедавна Вучичу вдавалося переконувати ЄС, що він залишається гарантом збереження європейського курсу Сербії. Через це у Євросоюзі дуже довго заплющували очі на недоліки сербської демократії. А якщо говорити прямо – на авторитарні замашки Вучича.
Тепер продовжувати цей курс стане набагато складніше, якщо це взагалі можливо.
Проте поховання Младича має й інші наслідки, окрім погіршення відносин Сербії та ЄС. Ця подія стала фактором ризику для всього регіону Західних Балкан.
Показовою тут стала реакція Чорногорії, де прочорногорські та проєвропейські політики зазначили, що злочинець не може бути об’єктом державного чи публічного вшанування. Натомість просербські сили в країні утрималися від оцінок, їхні окремі представники та священники Сербської православної церкви в Чорногорії висловили співчуття родичам злочинця.
Так само, балансуючи між Євросоюзом та Сербією, політики Північної Македонії утримались від висловлення позиції, але відзначили, що подія перетворилася на дестабілізуючий фактор для регіону, що відкидає примирення на Західних Балканах на десятиріччя.
А для Албанії (і ще більшою мірою – для Косова) пишні проводи та героїзація Младича свідчать про те, що офіційний Белград не відмовився від «геноцидної та експансіоністської ідеології» минулого, а поховання стало плювком в обличчя всім жертвам етнічних чисток на Балканах.
Все заради виборів
Виникає запитання: навіщо сербська влада та особисто президент Вучич свідомо пішли на таке загострення?
Відповідь на це криється у ще одній події, що відбулася 7 вересня. В цей день – відразу після похорону Младича, на позачерговому засіданні уряду – прем’єр-міністр Сербії Джуро Мацут звернувся до президента Вучича з проханням розпустити парламент та призначити дострокові вибори.
Попередньо вони мають пройти 25 жовтня і є особливо важливими для Вучича. Наразі він завершує другу президентську каденцію і шукає механізм збереження своєї влади. Саме тому заснована ним Сербська прогресивна партія напередодні одноголосно вирішила висунути Вучича першим номером виборчого списку та кандидатом на посаду прем’єр-міністра.
Проте у цю виборчу кампанію Сербія входить в умовах потужних антивладних протестів, що тривають майже два роки. І з вкрай низькими показниками довіри до влади.
Саме тому Вучичу був потрібен культ Младича, щоб укріпити свій рейтинг серед правоконсервативного електорату. А разом із тим – вбити клин в опозицію, де є як проєвропейські сили, які засуджують героїзацію воєнного злочинця, так і радикали, яких скоріше можна назвати однодумцями Младича.
А оскільки за роки правління Вучич зміг переконати більшість сербів у тому, що вирок Гааги був несправедливим – то й у опозиції мало хто зважився опиратися героїзації злочинця.
Головним опонентом Вучича і його партії зараз стає СПП – Студентський рух, який починаючи з червня стабільно випереджає владну партію в опитуваннях на 5-7%. І хоча серед його представників є ті, хто розуміє неприпустимість героїзації злочинця, сперечатися з цим стає електорально небезпечно. Тож студентський рух загалом промовчав, хоча окремі його лідери і написали у соцмережах, що у в’язниці помер воєнний злочинець.
Утім, ліберальні та проєвропейські партії (Зелено-лівий фронт, Рух вільних громадян, Європейський рух Сербії, Демократична партія, Партія свободи та справедливості та інші) засудили державні почесті злочинцю, нагадуючи про організацію ним етнічного геноциду та інших воєнних злочинів.
А влада, поза сумнівом, використає це для атаки на них під час кампанії.
Ціна цієї «електоральної спецоперації» – посилення напруги на Балканах та різке погіршення відносин Сербії з ЄС. А можливо – замороження кандидатського статусу Сербії.
Проте, як виглядає, ця ціна не здається Александру Вучичу завеликою для збереження влади.
Автори:
Юрій Панченко, співзасновник «Європейської правди»,
Володимир Цибульник, кандидат історичних наук, експерт із Західних Балкан
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.