«Ми маємо оголосити війну насильству та ненависті. Бандити та антисоціальні елементи, які набралися зухвалості завдяки політичним покровителям, не можуть почуватися безкарними», – таку заяву на урядовому засіданні 28 липня зробив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск.
Масштаб та зухвалість нападів на українців у Польщі справді досягли такого рівня, що ігнорувати цю проблему уряд більше не може.
Проте одночасно заклики щодо неприпустимості таких нападів мають цілком внутрішнє підґрунтя – ця тема стала ще одним фронтом війни між урядовою коаліцією на чолі з Дональдом Туском і правою коаліцією та особисто президентом Каролем Навроцьким.
Тож прем’єр Туск не втрачає нагоди звинуватити правих у підбурюванні цих нападів.
Зокрема, він закликав президента Навроцького звернути увагу на діяльність радикальних угруповань, що атакують українців, «перервавши своє мовчання щодо цього».
Однак дуже сумнівно, що включення питання атак на українців у польську політичну боротьбу допоможе розв’язати цю проблему.
Як зароджувалося насильство
«Табір «Об’єднаної правиці» (назва виборчого блоку на чолі з «ПіС») випустив цього джина з пляшки, і ми бачимо дуже жорсткі наслідки на вулицях. Це просто варварські дії з боку політиків. Але ми боротимемося з цим з усією безкомпромісністю», – стверджує речник уряду Польщі Адам Шлапка.
Такі звинувачення мають свої підстави.
Звичайно, жоден із мейнстримних польських політиків особисто не схвалював та не підтримував нинішню хвилю ксенофобії, що прокотилася Польщею. Проте численні заяви політиків правого табору, включно з президентом Навроцьким, про невдячність українців, про «українізацію Польщі», а також про необхідність спрощення депортації іноземців створили тло ненависті на національному ґрунті.
Ці настрої отримали істотне підживлення торік – після перемоги Кароля Навроцького на президентських виборах, а також навесні цього року – коли у партії «Право і справедливість» («ПіС») вирішили висунути кандидатом у прем’єри відвертого українофоба Пшемислава Чарнека.
Такий фон остаточно зняв усі захисні бар’єри з польських радикалів.
Атаки на українців були фактично легалізовані.
А нинішня хвиля нападів відбулась на тлі безпрецедентного погіршення відносин між Варшавою та Києвом, викликаного рішенням президента Володимира Зеленського надати одній із військових частин почесне найменування героїв УПА.
Є всі підстави вважати, що ця політична криза й призвела до нового спалаху насильства щодо українців у Польщі.
Апогеєм цих атак стало жорстоке побиття української пари у Вроцлаві. При цьому градус напруги дійшов такого рівня, що заяви політиків вже не здатні зупинити нові й нові напади на українців. Хоча є надія на те, що показове покарання нападників здатне охолодити найгарячіші голови.
Нинішня ситуація демонструє, наскільки цинічно польські політики усіх таборів використовують тему нападів на українців у своїх політичних цілях.
Адже, попри нинішні правильні заяви, Дональд Туск та його політична сила раніше також використовували втому поляків від українських біженців. Достатньо згадати показово жорсткі рішення нинішнього уряду Польщі про депортацію українців у ситуаціях, коли можна було лише обмежитися штрафом.
У ситуаціях, коли якісь дії спричиняли масове обурення поляків – як це було з червоно-чорним прапором на концерті на варшавському стадіоні, або з проїздом українського блогера на авто на заповідну територію гірського озера Морське око, – в уряді Туска діяли показово жорстко, намагаючись тим самим отримати додаткові політичні бали на антиукраїнських настроях чималої частини суспільства.
Також не варто забувати, що ініціативу обмежити соціальні виплати українським біженцям першим озвучив кандидат у президенти від партії Туска Рафал Тшасковський.
Тож попри те, що провина польських правих у нинішній хвилі нападів на українців є безперечною, їхні опоненти також часто діяли не найкращим чином.
Ризики залишаються
Попри всі заклики чинної коаліції, ані президент Навроцький, ані «ПіС» не засудили нинішні напади на українців. І якщо у президента поклали відповідальність за суспільний спокій на уряд, то у «ПіС» взагалі прагнуть зосередитися на іншій темі – злочинах, вчинених українцями у Польщі.
І це тривожний сигнал, який свідчить, що польські радикали не зупинять своїх нападів на українців.
Втім, навіть за таких розкладів нинішня ситуація є кроком уперед у порівнянні з минулим роком. У 2025 році всі провідні партії Польщі намагалися гратися з антиукраїнськими настроями виборців. Натомість зараз «українське питання» стає водорозділом між коаліцією та опозицією.
Однак існує ще одне вкрай важливе запитання: а до якої міри нинішня влада Польщі готова боротися з нападами на українців?
Заяви польської влади дають підстави для оптимізму. Тим більше, що нападників оперативно затримують і судять.
Та ці кроки вже не виглядають достатніми для того, щоб загнати джина ненависті назад до пляшки. Для цього потрібно щонайменше покарання для тих політиків, які підбурюють антиукраїнські настрої.
Чи йдеться про це у Польщі? На перший погляд, так.
Зокрема, вже згаданого депутата від «ПіС» Пшемислава Чарнека комісія Сейму з етики покарала за антиукраїнські заяви доганою. Проте очевидно, що таке покарання – явно не той засіб, за допомогою якого можна змусити замовкнути політиків-українофобів.
Але і це не є ключовою проблемою.
Наразі в антиукраїнській риториці вправляються всі опозиційні праві партії Польщі.
Це не лише вже згадана «Право і справедливість», але й «Конфедерація», а також «Конфедерація польської корони» Гжегожа Брауна. Причому остання не лише озвучує антиукраїнські та антиєвропейські тези, а й напряму просуває наративи Кремля, в тому числі – вимагаючи повної заборони військової підтримки України та зняття санкцій з РФ.
Винятком може стати хіба що новий політичний проєкт експрем’єра Матеуша Моравецького – однак ця партія ще перебуває у процесі створення, а її ідеологія не до кінця сформована.
Втім, попри те, що антиукраїнські тези озвучують усі нинішні праві опозиційні сили, увага спікерів чинної коаліції зосереджена насамперед на «Праві і справедливості», а також на президенті Навроцькому.
Натомість поза критикою уряду опинилася партія «Конфедерація», чия позиція є не менш ворожою до України, аніж у Пшемислава Чарнека. Така вибірковість має своє пояснення – альянс із «Конфедерацією» наразі виглядає єдиним шансом для партії Туска «Громадянська коаліція» зберегти владу після парламентських виборів 2027 року.
І такий варіант виглядає для Києва не меншим, а можливо, ще більшим ризиком, аніж права коаліція за участю «ПіС» та обох «Конфедерацій».
За таких обставин заяви чинного уряду на підтримку українських біженців виглядають як ситуативна позиція – бажання скористатися слабкостями свого головного політичного опонента.
А відповідно, немає гарантій, що у партії Туска вкотре не скоригують позицію щодо українців, якщо їм буде це вигідно. Наприклад – у разі очікуваного формування коаліції з «Конфедерацією».
* * * * *
Втім, попри всі ці ризики, нинішня реакція польської влади та головне – суспільства – на масові атаки проти українців дає й підстави для обережного оптимізму.
Нинішня антиукраїнська хвиля налякала багатьох поляків. Як наслідок, вперше за довгі часи чути голоси противників розпалювання антиукраїнських настроїв. І це матиме свій вплив на політиків.
Тим більше, у «Громадянській платформі» та інших партіях провладної коаліції є чимало проукраїнських політиків, які вимагатимуть більш послідовно курсу уряду.
Не все втрачено і в правій опозиції. Проукраїнські діячі були і в «ПіС», хоча чимала їх частина пішла у новий політичний проєкт Матеуша Моравецького. Це дає підстави очікувати, що нова польська права партія не матиме такого антиукраїнського курсу, як їхні колеги на правому фланзі.
І якщо така політика матиме попит серед виборців, не виключено, що і «Праву і справедливості» доведеться коригувати свій курс. І тоді відверто антиукраїнська риторика залишиться тільки у радикалів.
Автор: Юрій Панченко,
співзасновник «Європейської правди»
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.