Це не просто інвестиція – це про те, кому належить країна. Так коротко можна окреслити настрій протестів, що охопили Албанію.
Формально приводом став масштабний проєкт люксового курорту на південному узбережжі та на острові Сазан. Керує ним інвестиційна фірма зятя Трампа Джареда Кушнера.
План – побудувати комплекс приблизно на 10 тисяч місць у чутливій екологічній зоні Звернец–Піше-Поро–Нарта та на острові Сазан, що неподалік знаменитого курортного міста Вльора. Втім, Іванка Трамп називає острів «Сезен», що обурює албанців: мовляв, навіть назву правильно вимовити не може.
Протести почалися на початку червня, і швидко стало зрозуміло: це не локальний конфлікт довкола забудови, а справжній політичний вибух.
Протестувальники вимагають не лише зупинки проєкту,
а й відставки прем’єра Еді Рами.
А згодом з’явилися вимоги кримінальної відповідальності для політичної еліти загалом – включно з опозиційним лідером Салі Берішою.
Саме в його руках концентрувалася влада до приходу Еді Рами, і саме Беріша багато років був обличчям корупції та кумівства в Албанії. А Рама для молодого покоління албанців – це той, хто розфарбовував сірі будинки в Тирані в різні кольорі ще 20 років тому, коли був мером столиці.
Тож вулиці Тирани вже кілька тижнів заповнюють щоденні демонстрації. На минулих вихідних в акції протесту взяли участь сотні тисяч людей.
Сам Еді Рама назвав такі дії співвітчизників «фашизмом» і «скандалом», які треба зупинити.
Птах як політичний маркер
Рожевий фламінго став символом протестів не випадково. Ці птахи живуть у лагуні Нарта, серед дельти річки Вйоса – однієї з останніх майже незайманих річкових систем Європи. Саме там і планується будівництво комплексу.
Це середовище – не просто «красива природа». Це екосистема з черепахами, птахами й рідкісними видами, яка стала точкою зіткнення двох логік розвитку: туристичної експансії та екологічного збереження.
Протестувальники несуть плакати з фламінго, надувні фігури, рожеві прапори. Але за цим – інший зміст: країна як спільне благо проти країни як товару.
На перший погляд може здатися, що протести мають виключно мету захисту довкілля, але це не так. Основний посил можна сформулювати наступним чином: «Ми тут не тільки через природу. Ми тут через усе, що вони зробили з нами і нашою країною після 1991 року».
За цей час Албанія пережила багато соціальних потрясінь.
Комуністичний диктатор Енвер Ходжа (фактичний керівник Народної Соціалістичної Республіки Албанії протягом 1944–1985 років) витрачав усі гроші на «безпеку», побудувавши близько 300 тисяч бункерів по всій країні.
А нове покоління політиків, які називали себе борцями за демократію, «досягли» того, що Албанія втратила найбільший відсоток населення поміж усіх країн Європи.
Тож для багатьох молодих людей Рама і Беріша – це дві сторони однієї посткомуністичної системи, що принесла країні корупцію, низькі зарплати та масову еміграцію. І цифри лише підсилюють це відчуття безнадії: за даними албанського інституту статистики INSTAT, з 2011 по 2024 рік населення Албанії скоротилося приблизно на 18% – це найбільше падіння в Європі.
Країна втратила понад півмільйона людей, а від кінця комуністичної епохи – майже чверть населення.
Для покоління народжених у кінці 1990-х – початку 2010-х «зумерів» це не суха статистика, а особистий досвід: друзі, які виїхали, порожні села, родини, розділені еміграцією. Саме тому «революція фламінго» перетворилася на протест проти цілої епохи. Ядро протестів становить саме покоління Z.
«Ми живемо в країні, яка стає непридатною для життя»
Це молоді албанці, які виросли вже після падіння комуністичного режиму. Вони не мають ностальгії за минулим і симпатій до постсоціалістичних еліт, які десятиліттями керують країною.
«Думаю, за останні 30 років це найважливіший момент для нас», – каже 21-річний студент з Тирани Емір Лечіні. Для його покоління нинішні протести – не просто кампанія проти одного курорту чи одного політика.
«Акції не припиняться, доки прем’єр Еді Рама не піде у відставку», – вважає він.
Gen Z не вірить у здатність політичних інститутів представляти їхні інтереси. Тому протест виходить за межі виборчої логіки: це не «за партію» і не «проти уряду», а проти самої архітектури влади.
Цей розрив особливо помітний у країні, де дві фігури – чинний прем’єр і колишній президент – домінують у політичному просторі вже понад 30 років.
Албанія переживає одночасно кілька криз: економічну нерівність, масову еміграцію молоді та бурхливу туристичну експансію. Для багатьох протестувальників проблема звучить просто:
країна розвивається, але не для них.
Депутат від опозиції Реді Мучі не стримується: «Албанія стала непридатною для життя для албанців. Якби це був не Джаред, то хтось інший».
Насправді чинна влада активно забудовує узбережжя Албанії вже 10 років. Туристична частина країни змінилася майже до невпізнаваності. Замість невеликих приватних будинків, які місцеві жителі здавали в оренду за 20-30 євро за ніч, сьогодні узбережжя рясніє новими готелями, які самі албанці вже не можуть собі дозволити.
Але проблеми можуть бути не лише в албанців.
«Знаєш, чому ти не можеш забронювати собі готель на липень? – спитав мене пару років тому албанець. – Вони ставлять високі ціни, сайти показують, що готель вщент заповнений, а якщо ти приїдеш і захочеш зупинитися, тобі знайдуть номер за нижчою ціною. Влада так відмиває гроші, будуючи ці готелі занадто близько до узбережжя».
Йдеться про те, що самі власники готельної нерухомості викупають в них місця, легалізуючи сумнівні кошти. Албанці ж переконані, що багато готелів належать саме представникам влади.
Тим часом уряд просуває ідею перетворення Албанії на Мальдіви Європи. Туристичний потік уже перевищив 12 мільйонів відвідувачів на рік – у кілька разів більше за населення країни.
Але критики говорять про інше: про концентрацію прибутків у вузькому колі та втрату доступу до узбережжя для місцевих громад. Особливе обурення викликає відсутність прозорості.
Як от у випадку запланованої забудови заповідних місць.
Як Іванка Трамп острів «відкрила»
«Це неймовірно красивий приватний острів площею 1400 гектарів посеред Середземного моря. Ми були на човні наших друзів, зупинилися поплавати, і фактично саме так його й відкрили для себе», – казала в подкасті сама Іванка.
Сазан – це єдиний острів Албанії, який насправді належить державі та є частиною національної природної спадщини. Саме тому багато албанців сприйняли слова Іванки як прояв зверхності та ставлення до країни як до екзотичної території для інвестицій.
«Вона відкрила наш острів? Вона приїхала і відкрила його, серйозно?» – обурюються албанці.
Потім Іванка Трамп приїжджала до Албанії з приватним візитом.
Проводила приватні зустрічі з прем’єр-міністром та архітекторами.
«Ми побачили, що на місці вже ведуть будівельні роботи – при тому що жодних дозволів на будівництво не було. Саме тому почали протестувати екологи та звичайні громадяни. Тож ця історія стосується всієї системи, політичної еліти та браку прозорості й підзвітності, які безпосередньо впливають на наше повсякденне життя», – каже один з протестувальників.
Щодо наслідків для природи, то екологи описують ситуацію як системну: бетонування узбережжя, дороги через піщані дюни, інфраструктура в охоронних зонах. Як каже один із природоохоронців: «Якщо так піде далі, у нас не залишиться захищених територій».
Потенційні проблеми з ЄС
Албанія традиційно одна з найбільше проамериканських країн Європи. Але участь бізнес-структур, пов’язаних із родиною Трампа, змінила емоційний фон.
Протягом десятиліть Сполучені Штати були символом підтримки демократичних змін на Балканах. Для частини молодих албанців США дедалі менше асоціюються з абстрактними «цінностями демократії» і дедалі більше – з конкретними економічними інтересами, які можуть ігнорувати екологічні та соціальні наслідки для країни.
«Те, за що албанці й більшість європейців люблять Америку – це її принципи, свобода і демократія. Дуже сумно бачити, що американський уряд не захищає ці принципи», – кажуть протестувальники.
У результаті США в очах частини албанського суспільства більше не виглядають автоматично як «друг» – радше як впливовий гравець, чия політика і бізнес-інтереси можуть конфліктувати з місцевими потребами та уявленнями про справедливість.
Тим часом албанська влада може наразитися не лише на внутрішні проблеми.
Албанія офіційно заявляє, що хоче приєднатися до ЄС до 2030 року, тому Брюссель дедалі уважніше дивиться на екологічні та інституційні стандарти країни.
Європейські дипломати вже прямо попереджають: модель розвитку, що базується на швидких інвестиціях у чутливих зонах, може ускладнити переговори про вступ.
Однак прем’єр-міністр Еді Рама продовжує наполягати, що проєкт буде реалізовано – і водночас заперечує навіть його фактичний старт. Щоправда, залишки бетонних фундаментів від демонтованих огорож і прокладена будівельна дорога свідчать, що підготовчі роботи вже розпочаті.
Авторка: Дар’я Мещерякова,
журналістка «Європейської правди»
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.