Це сталося. 15 червня 2026 року вже увійшло у історію відносин України та ЄС та стало поворотним моментом у процесі вступу до Євросоюзу. Не лише для України, а і для Молдови.
В понеділок у Люксембурзі представники урядів 27 держав-членів ЄС та віцепрем’єр України Тарас Качка офіційно відкрили змістовну частину вступних переговорів. Поки ще – лише за першим кластером. І саме з цим була пов’язана основна інтрига: чи втілять європейські країни свою обіцянку, відкривши також решту 5 кластерів вже у середині липня, як на тому наполягають і Київ, і Брюссель, і Берлін.
Офіційна відповідь на це питання може з’явитися вже до кінця тижня. Але на засіданні у Люксембурзі, за даними ЄП, Україна отримала позитивний сигнал.
Цей приклад доводить, що відкриття кластера – це не лише церемонія.
Адже саме на цій закритій події дві столиці, щодо яких були сумніви, просигналізували про підтримку подальших вступних переговорів з Україною.
Крім того, «урочисті» заяви у Люксембурзі мають юридичне значення, бо визначають позицію сторін протягом усього терміну переговорів.
І Україна вже має подібний досвід (він був пов’язаний з Угорщиною і є не надто приємним). Цього разу ми не брали жодних додаткових зобов’язань щодо меншин, хоча підтвердили: досягнуту домовленість, про яку розповідала ЄвроПравда, Київ має виконати.
Також Тарас Качка офіційно повідомив держави-члени про те, що Україна не проситиме про відступи від зобов’язань за «фундаментальним» кластером. У тому числі – у питаннях верховенства права та протидії корупції.
Про це все – у статті Європейської правди з Люксембургу.
Що це означає і чому лише один кластер?
Спершу варто коротко пояснити важливість події – чому до офіційного відкриття першого кластеру прикута така увага. Адже в грудні 2025 року в ЄС вже пишалися тим, що змогли креативно обійти вето Орбана (принаймні частково) і почали переговори з Україною у неофіційному режимі (ЄвроПравда розповідала про це у статті «як ЄС розблокував рух України до вступу та що буде далі» та погоджувалася, що це дійсно вагомий крок).
Утім, від початку йшлося, що це відкриття – не остаточне.
Можна вести підготовчий процес, і це має певне політичне значення, але юридично рух до вступу мав початися саме із офіційним відкриттям кластера. Для держав ЄС принцип вето у питанні розширення є твердим, і відхід від нього не розглядався – тому всі сподівалися, що Угорщина змінить позицією. Саме це сталося після поразки Орбана на виборах.
Тож, по-перше, для ЄС відкриття кластера перевело процес вступу України із політичної площини у юридичну. А по-друге, це стало важливою точкою неповернення у цьому процесі, вигідною для України.
Річ у тім, що відкриття кластера – це не лише урочисте політичне дійство, де представники ЄС і держави-кандидатки вітають один одного. Крім участі в церемонії, кандидати (тобто цього разу Україна), отримують від Ради Євросоюзу також блок документів на переговори – так звану переговорну позицію. У ній Євросоюз визначає «бенчмарки» – тобто критерії, за виконання яких він вважатиме переговори завершеними і погодиться з тим, що Україна виконала цю частину вступних вимог.
Бенчмарки за першим кластером (та й за усіма іншими) Україна також вже отримала. Спершу данське, а потім кіпрське головування передало Києву текст своєї переговорної позиції з їхнім переліком.
Але є нюанс.
Оскільки Угорщина не брала участі у затвердженні документа, то Києву передавали лише проєкт бенчмарків (про це свідчила й назва документа: Draft common position), не виключаючи тим самим, що на етапі офіційного затвердження перелік зміниться.
З першим кластером саме це і сталося.
На щастя, зміни були мінімальними. Новий уряд Угорщини погодився затвердити критерії для України, додавши туди лише пункт про те, що Україна має виконати план дій щодо прав нацменшин.
А тепер про позитив від відкриття кластера.
Ця подія робить «бенчмарки» офіційними та незмінними.
Тож зустріч у понеділок 15 червня «зацементувала» вимоги до України.
Звісно, з плином часу реальність може змінитися, але переглянути їх за волею однієї держави вже не вийде. А у разі, якщо Київ буде втілювати реформи швидко, як і обіцяє – то може розраховувати на збереження критеріїв свого вступу до ЄС.
Утім, наразі можна говорити про фіксування проміжних та кінцевих (залежно від глави) критеріїв лише для першого кластера. Щодо решти кластерів ситуація зберігається. Їх зацементує відкриття решти кластерів.
Плани на літо та позитивні сигнали від Польщі і Франції
Описане вище пояснює також, чому для України так важливо відкрити не лише перший, а усі шість кластерів.
І саме це питання було головною інтригою засідання у Люксембурзі.
Адже усі, хто цікавився тематикою вступу України до ЄС, напевно чули, як європейці неодноразово заявляли: Україна готова до відкриття усіх переговорних кластерів. Що Київ виконав усі вимоги для цього, і подальші затримки не мають ґрунту.
То чому ж зараз цього не сталося, і ми відкрили лише перший кластер? Якщо відповідати дуже стисло, то «зради» не сталося. Принаймні, поки що. Хоча у цій затримці дійсно є політичні причини.
У квітні, коли впало угорське вето – питання було саме в позиції Будапешту. Новий (тоді ще майбутній) уряд Угорщини спершу наполягав, що голої обіцянки України буде достатньо для відкриття лише одного або частини кластерів. А щоби рухатися далі – Київ має ухвалити якісь закони щодо прав угорської меншини. Ця позиція була зрозуміла, адже Мадяру, який перебуває під постійною критикою команди Орбана, необхідно показати своїм виборцям, що він не зраджує їхні інтереси.
Але друзі України у ЄС – і перш за все президенти Європейської комісії та Європейської ради – змогли переконати Угорщину, що ця затримка буде штучною і є неприпустимою. У підсумку Будапешт погодився дати зелене світло «авансом».
Тобто зараз угорська проблема вже не була нагальною.
Інший елемент затримки – це те, що у Брюсселі почалися розмови між іншими державами членами ЄС – мовляв, а чи не варто нам переглянути деякі попередньо схвалені критерії вступу України. Інформацію про розмови ніхто не підтверджував офіційно, але численні дипломати (і не лише українські) з якими спілкувалася «Європейська правда», підтверджували що такі чутки циркулюють.
Ідея була у тому, щоби додати певні винятки або відтермінування для долучення України до спільного ринку ЄС у розділах щодо сільського господарства, транспорту тощо.
Саме тоді Київ та його прибічники у Брюсселі вирішили діяти на випередження і оприлюднили інсайдерську інформацію, що ідея затримки лунає від Польщі та Франції. Представники цих країн заперечили ці підозри, але джерела ЄП казали, що це не було надто переконливо.
У Люксембурзі Польща і Франція поставили крапку на сумнівах щодо себе.
Варто додати, що Німеччина була не на їхньому боці. Мерц виступав за якнайшвидше відкриття всіх кластерів – і зрештою його позиція взяла гору.
Щоби переконати усіх, що затримки більше нема, Польща, Франція і Німеччина оголосили, що діють спільно щодо відкриття кластерів для України. Промову від імені трьох держав на закритому засіданні виголосив польський держсекретар з європейських справ Ігнасій Нємчицький.
Те, що тепер є згода – підтвердила також Марта Кос. Перед початком зустрічі вона заявила, що має підстави очікувати на відкриття решти 5 кластерів у липні. Те саме єврокомісарка повторила на закритому засіданні за участі послів, висловивши переконання, що це зроблять «до періоду літніх відпусток»
Ба більше, на рівні ЄС вже узгоджена дата відкриття п’яти кластерів. Це відбудеться 14 липня, на засіданні Ради ЄС у загальних справах (станом на час написання цієї статті її немає у календарі Ради ЄС, але дата запланована і обговорювалася європейськими міністрами раніше). Не називаючи цю дату, єврокомісарка Кос натякнула на неї на пресконференції після засідання. «Сьогодні для мене – мегапонеділок… Сподіваюся, ми будемо мати «неймовірний вівторок» у липні«, – заявила вона.
Зауважимо, що 14 липня припадає на вівторок.
Що пообіцяла Україна
Як вже йшлося, відкриття кластера – це не лише обмін політичними заявами. За правилами Євросоюзу те, що пролунало на цьому засіданні, має також юридичне значення.
Україна вже стикалася із цим у 2024 році. Тоді, на першій міжурядовій конференції з ЄС, Київ – на вимогу Угорщини – був змушений зробити небажану для себе заяву. Нагадаємо, у той час уряд Віктора Орбана просував перелік з 11 вимог до України щодо прав меншин. І, як пояснювала ЄвроПравда, ці 11 пунктів Будапешт трактував так, щоби гарантувати, що частину з них Україна відмовиться виконувати – і це стане перепоною для її вступу.
Зрештою уряд Орбана погодився дати зелене світло підготовці до переговорів за умови, що українська делегація у своїй промові згадає про існування цих 11 вимог і дасть обіцянку їх виконати.
Та промова, яку була змушена виголосити віце-прем’єрка Ольга Стефанішина, легалізувала угорський список та стала юридичним якорем для нього всередині ЄС. І лише після поразки Орбана Будапешт погодився змінити прочитання цих 11 пунктів таким чином, щоб вони не блокували рух України до вступу.
Зважаючи на цей досвід – було важливо зрозуміти, що ж Україна (точніше, віце-прем’єр Тарас Качка, який виступав від імені держави) пообіцяла зараз.
«Європейська правда» має в розпорядженні запис виступу українського делегата. Жодних нових гарантій у ньому не пролунало. Але «угорський» пункт дійсно увійшов до виступу, і був сформульований саме так, щоби виконати домовленість з Будапештом – але гарантувати, що нових претензій і вимог щодо меншин не з’явиться. Звучало це дослівно так: «Україна повністю реалізує переглянутий План дій, присвячений захисту прав осіб, що належать до національних меншин. Реалізація Плану дій охоплює всі зобов’язання, взяті Україною у вербальній ноті від 3 червня 2026 року № 61311/22-012-74688».
Тобто – посилання на конкретний документ, узгоджений з угорцями, а також схвалений румунами та іншими державами-членами. Про зміст цього документа та взяті Києвом зобов’язання ми вже розповідали у публікації «Не тільки про Закарпаття. Деталі «угоди» з Угорщиною«.
Словом, у питанні меншин обійшлося без несподіванок.
Значно цікавішими та вільнішими були заяви Качки з інших питань.
Головна ідея і головне зобов’язання України під час відкриття першого кластера – це те, що Київ точно не шукатиме полегшення вимог ЄС з фундаментальних питань. Та бере на себе зобов’язання виконати їх повністю
«Україна не вимагає жодних спеціальних умов, перехідних заходів чи перехідних періодів щодо жодного розділу чи критерію в рамках Кластера 1 «Основи». Ми зобов’язуємося досягти результату – але маємо очікування, що виконання буде супроводжуватися прогресом з боку ЄС», – заявив віцепрем’єр.
Також Качка, підкресливши, що виступає від імені держави, заявив, що Україна «приймає право ЄС у тому вигляді, як воно існує сьогодні, а також включаючи його можливу зміну до нашого вступу». Це – важливе для ЄС юридичне зобов’язання. Формальність, яка підтверджує намір України стати повноправним членом союзу.
Віце-прем’єр юридично зобов’язався, що Україна після завершення воєнного стану відновить як повноцінну роботу демократичних інститутів, так і повний захист прав та свобод. «Після 4 років повномасштабної війни з боку Росії демократичні інститути України продовжують функціонувати», – зауважив він.
І, нарешті, Тарас Качка дав юридичне зобов’язання від імені України виконати вимоги ЄС у ключових для європейців сферах верховенства права та протидії корупції.
«Не може бути європейської України без незалежних судів та авторитетних інституцій верховенства права», – зауважив він у виступі з цього приводу
Важлива деталь: на цьому засіданні Качка утримався від супероптимістичних прогнозів щодо строків вступу України до ЄС, які лунали від офіційного Києва останнім часом. А на підсумковій прес-конференції від нього чи не вперше за останні місяці пролунав більш реальний прогноз – що втілення вимог ЄС триватиме і після 2027 року.
«На мою думку, середній час для виконання – близько двох років», – сказав Тарас Качка, назвавши орієнтовним терміном 2028 рік.
Насправді, прогнози про 2027-й для низки європейських столиць вже давно є токсичними, і те, що Київ починає змінювати свою риторику – це безумовно добре. Це показує партнерам, що Україна сприймає рух до вступу серйозно, і не розраховує на послаблення у цьому процесі.
Це – ще один важливий підсумок міжурядової конференції, яка стала дійсно важливою проміжною перемогою на шляху України до вступу в ЄС.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор Європейської правди, з Люксембурга
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.