Криза відносин із Польщею, що розвернулася на вихідних, відтіснила на другий план інше загострення. Яке, не виключено, матиме набагато важливіші наслідки.
Йдеться про ультиматум президента України на адресу білоруського диктатора Александра Лукашенка. Володимир Зеленський вимагає від нього протягом тижня прибрати розміщене біля українсько-білоруського кордону обладнання, яке допомагає росіянам коригувати дронові удари по Україні.
Такий ультиматум ставить самопроголошеного президента Білорусі перед дуже непростим вибором.
Лукашенко не може виконати його, не зіпсувавши відносини із Кремлем.
Проте відмова від виконання вимог Києва створює для нього ризик, що Україна розпочне відкриті військові атаки на об’єкти на території Білорусі. Це той крок, якого Київ досі уникав, і це дозволяло Лукашенко підтримувати міф, що він, мовляв, утримує Білорусь від долученості до російсько-української війни.
А щонайменше – остаточно ставить хрест на спробах Лукашенка потроху допомагати РФ, уникаючи відповідальності за свої дії.
Лукашенко між двох вогнів
«Можливо, я десь перестарався, але це була відповідь на його (Володимира Зеленського. – Ред.) недоречні заяви… Якщо Володимир Олександрович образився, я перепрошую в нього за ці слова. Можливо, цього не було потрібно, враховуючи, що він все ж воює. Можливо, мені не варто було так різко це говорити», – таку досить несподівану заяву Александр Лукашенко видав під час інтерв’ю телеканалу Al Arabiya, оприлюдненого 15 червня.
Це дуже нехарактерно для білоруського диктатора.
Адже донедавна він не добирав слів на адресу українського керівництва та регулярно прогнозував неминучу перемогу РФ у війні.
Варто додати, що в останні тижні Мінськ намагався знизити тон риторики щодо Києва, і навіть запропонував зустріч Лукашенка із Зеленським, в тому числі – в Україні. Ці підкреслено миролюбні заяви стали відповіддю на перегляд Києвом свого курсу щодо Білорусі.
До кінця минулого року тодішній голова офісу президента Андрій Єрмак намагався досягти тіньових домовленостей з Білоруссю і «не руйнувати мости» навіть попри сприяння російському вторгненню з боку режиму.
Тепер же Україна перейшла до відкритих на адресу Лукашенка.
Ця корекція курсу збіглася також із посиленням українських ударів по території Росії. І такі зміни у поведінці Лукашенка свідчать про переоцінку можливостей РФ захистити його у випадку прямого конфлікту з Україною.
Схоже, що у Москві теж звернули увагу на зміну риторики свого союзника. І не виключено, що саме там вирішили створити ситуацію, за якою у Лукашенка не залишилося би іншого виходу, аніж як піти на ескалацію з Україною.
Принаймні, саме так можна трактувати події 17 червня, коли автобус із дитячою футбольною командою з білоруського Гомеля, що їхала на відпочинок до російського Геленджика, був атакований невідомим БПЛА у Брянській області РФ.
У Росії відразу звинуватили в атаці Україну. Натомість в СБУ оприлюднили документи, які свідчать: це було операцією російських спецслужб.
І якщо ця провокація справді була спробою РФ натиснути на Лукашенка, щоб примусити його піти на конфлікт з Україною – то одночасно свій тиск на білоруського диктатора посилив і Київ.
Тиждень на виконання
«На його території вздовж двох прикордонних з Україною областей знаходиться техніка, ретранслятори на вишках. Вони коригують вогонь по українському населенню. Саме населенню, вбивають там цивільних. Він може це зняти? Для чого слова, що він не хоче бути у війні? Хай зніме цю техніку», – так Володимир Зеленський 19 червня прокоментував зміну риторики Лукашенка.
Проте цією заявою український президент не обмежився – він висунув ультиматум про демонтаж ретрансляторів і часові рамки його виконання.
«Тижня йому буде достатньо. Тому що зараз кожного дня через це гинуть наші цивільні люди, є поранені діти. Якщо він це не зробить – зробимо ми», – пригрозив Зеленський.
У вечірньому зверненні наступного дня Володимир Зеленський деталізував свої вимоги до білоруської влади.
«Ми в Україні знаємо про чотири такі ретранслятори в Білорусі – у Гомельській та Брестській областях. Саме завдяки такому обладнанню завдавали ударів по Житомирській, Рівненській, Волинській областях, по нашій енергетиці, залізниці – по звичайних містах і селах. Білорусь має час, щоб демонтувати це обладнання», – заявив він.
Цього разу Володимир Зеленський не став напряму погрожувати Лукашенкові, проте натяк був цілком красномовним:
Україні добре відомо «кожне (білоруське – Ред.) підприємство, яке постачає компоненти для російської зброї – для бронетехніки, ракетних систем – і також підприємство, що постачає Росії пальне на війну».
По суті, йдеться про розширення ультиматуму – хоча і у менш категоричній формі.
Йдеться про те, щоби Лукашенко припинив будь-яку допомогу російській армії.
Вимоги до Мінська Володимир Зеленський повторив і 21 червня у інтерв’ю ТСН.Тиждень: «Крок номер один – ніякої технічної підтримки. Пряма підтримка ретрансляторів. Виключити це, зняти і показати нам, що це знято. І ми закрили це питання. Оскільки передавали це їм неодноразово, ми перейшли стадію публічного сигналу. Якщо він не зніме, ми знімемо все. Це відбудеться за тиждень – або вони, або ми».
Крім того, Україна закликає припинити поставки палива до РФ.
Втім, на відміну від вимоги прибрати ретранслятори, тут Володимир Зеленський уточнив, що «це тільки сигнал, тут немає ніяких погроз».
Що далі?
Отже, Україна вимагає від білоруської влади не тактичних поступок, а фактичного розриву військової співпраці із РФ. Причому, озвучує свої вимоги публічно, що не залишає Лукашенку поля для маневру.
А з боку Путіна на Лукашенка йде геть протилежний тиск, спрямований на повноцінне залучення Білорусі до війни. Відповідно, у разі виконання українського ультиматуму може йтися про украй гострий конфлікт між російським та білоруським диктаторами.
Залишається відкритим два питання.
По-перше, чи достатньо Лукашенко наляканий посиленням військових спроможностей України, щоб піти на виконання вимог Зеленського? По-друге, чи готовий Київ перейти до реалізації своїх погроз у випадку, якщо Лукашенко виявиться недостатньо піддатливим?
Першою відповіддю Мінська став шквал образ, озвучений на адресу української влади місцевими пропагандистами. Проте, що набагато важливіше, сам Лукашенко досі утримується від різких заяв – що свідчить про побоювання білоруської влади напряму відмовляти Києву.
Проте немає сумнівів, що у Кремлі з тривогою дивляться на маневри Лукашенка і готові діяти жорстко, щоб зупинити його «дрейф». Нещодавні спроби РФ вплинути на результати виборів у Вірменії свідчать, що в Москві вкрай занепокоєні ризиком втрати союзників і готові цьому протидіяти.
Рух Лукашенка на дистанціювання від РФ став би надзвичайно потужним сигналом для рештки союзників Путіна.
Тож у Кремлі зроблять все можливе, щоб запобігти цьому сценарію.
Але якщо Лукашенко не виконає ультиматум, який тричі публічно прозвучав від Зеленського – то простір для маневру зникне вже в українського президента. Тож не виключено, що Україні доведеться виконувати свою обіцянку та власноруч «вимикати» білоруські ретранслятори.
Тобто накладати на них так звані «кінетичні санкції»
Прецеденти силових дій Києва порти російських військових об’єктів на території Білорусі вже були. Проте раніше це робили так, щоб зняти з Києва відповідальність за такі дії – як от у 2023 році, коли на білоруському аеродромі «Мачулищі» був атакований російський літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50У. Тоді відповідальність за цю атаку взяли білоруські партизани.
Після публічного озвучення Володимиром Зеленським свого ультиматуму такий сценарій більше неможливий. Тепер може йтися лише про безпосередню атаку ЗСУ на об’єкти на території Білорусі.
І це також створює серйозний виклик, тепер вже для Києва. В тому числі – через ризик істотного збільшення протяжності фронту.
Проте той факт, що протягом останніх днів Володимир Зеленський щонайменше тричі повторив свій ультиматум Лукашенкові, свідчить – Київ впевнений у своїх силах і готовий до підняття ставок.
Автор: Юрій Панченко,
співзасновник «Європейської правди»
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.