«We Are the Champions!» – цим хітом групи Queen лідер чеської партії «Автомобілісти» (частини урядової коаліції) Філіп Турек супроводив пост в Інстаграмі про рішення уряду не включати президента Петра Павела до складу делегації, що їде до Анкари на саміт НАТО.
Це безпрецедентний крок для Чехії, адже на 20 попередніх самітах Альянсу в 19 випадках Чехію представляв саме президент, а не поїхав один раз через хворобу.
А разом із тим – це удар по президенту Павелу, який залишається гарантом збереження країною прозахідного курсу.
Тож не дивно, що президент не став миритися із цим рішенням, оскарживши його у Конституційному суді. І навіть вже здобув там проміжний успіх.
Він має чималі шанси на виграш, переконані чеські юристи. А це своєю чергою матиме величезне значення для розподілу повноважень між урядом і президентом.
Проте з проурядового табору вже почали лунати заяви про можливість невиконання неприйнятного для них рішення Конституційного суду. А це може призвести до дуже глибокої політичної кризи у важливій для нас країні.
Президент? Дякуємо, не треба
22 червня, після чергового засідання уряду Чехії, прем’єр Андрей Бабіш оголосив склад делегації, що представлятиме країну на саміті НАТО 7-8 липня в Анкарі.
До неї увійшов сам Бабіш, міністр оборони Яромір Зуна, а також голова МЗС Петр Мацінка. Натомість до складу делегації не увійшов президент Петр Павел, хоча традиційно чеські делегації на такі саміти очолював саме глава держави.
Андрей Бабіш стверджує, що відхилення запиту президента було його ініціативою, та пояснює, що таке рішення він ухвалив за результатами нещодавньої зустрічі міністрів оборони НАТО. На ньому до Чехії було багато питань через недостатній рівень оборонних витрат, прописаний у цьогорічному держбюджеті.
Саме тому, стверджує Бабіш, є сенс, щоб на саміті НАТО Чехію переставляв саме голова уряду – адже саме він може говорити про оборонні витрати. А на додачу, як раніше стверджував Бабіш, він розраховує на особисті добрі відносини з президентом США Дональдом Трампом та, відповідно, уникнення гострої критики за низький рівень фінансування армії.
Проте це пояснення навряд чи влаштувало чехів.
Адже всі знають про конфлікт президента з керівництвом партії «Автомобілісти». На початку року Петр Павел скористався своїм правом та відмовився погоджувати призначення на міністерську посаду лідера «Автомобілістів» Філіпа Турека, пояснивши це рішення скандальними поглядами та заявами цього політика.
Відмова привела до гострої суперечки президента з іншим лідером «Автомобілістів» та міністром закордонних справ Петром Мацінкою. Зрештою, у президентській канцелярії оприлюднили листування з ним, що містило прямі погрози на адресу глави держави.
«Я спалю мости таким чином, що це увійде до підручників з політології як крайній випадок співіснування (між гілками влади. – Ред.). У цьому питанні я маю підтримку прем’єр-міністра, не кажучи вже про позицію SPD (ультраправої партії «Свобода та пряма демократія», що також входить до коаліції). Я розумію, що президент не дозволить себе шантажувати, але політика – це компроміси, якщо ви хочете на щось вплинути», – написав, зокрема, Мацінка президентському раднику Петру Коларжу.
У відповідь Петр Павел оприлюднив це листування,
звинувативши керівництво «Автомобілістів» у спробах шантажу.
Цей конфлікт дав старт масштабним мітингам у Чехії на підтримку президента, але на позицію уряду це не вплинуло.
Зокрема, уряд Бабіша ухвалив рішення відмовити у продажі Україні легких штурмових літаків L-159, вкрай важливих для протидії російським безпілотникам. Це було сприйнято саме як елемент тиску на президента, який напередодні анонсував такий продаж.
Іншою погрозою «Автомобілістів» було заблокувати участь Павела в саміті НАТО.
Це не лише атака на повноваження президента, але й дуже особистий ляпас. Петр Павел у 2015-2018 роках обіймав посаду голови Військового комітету НАТО – це друга після генсека роль в Альянсі та найвища, яку мав громадянин Чехії.
Такий досвід та зв’язки в керівних структурах НАТО самі по собі робили Павела ідеальною кандидатурою для керівництва делегацією. Довгий час прем’єр Бабіш не ставив це під сумнів, пояснюючи, що він людина цивільна та не має особливого хисту до військових справ.
Однак тиск коаліційних партнерів зробив свою справу, що й призвело до такого рішення уряду. Чи, може, є сенс говорити, що прем’єр Бабіш сам почав війну проти президента?
Війна у суді. Та із Судом
«Конституційним звичаєм і результатом домовленості між найвищими конституційними посадовцями є те, що нашу країну на самітах НАТО представляють президенти. Ця практика працювала так само за часів Вацлава Гавела, Вацлава Клауса та Мілоша Земана, в урядах усіх політичних сфер…. Якщо ця практика з будь-якої причини зміниться, це знову має відбутися шляхом переговорів та угоди, а не одностороннім рішенням уряду», – так президент Петр Павел прокоментував урядове рішення.
Проте важливе інше – президент вирішив оскаржити це у Конституційному суді.
«Ця суперечка насправді не стосується одного крісла на одній закордонній зустрічі. Йдеться про свідоме рішення уряду виключити президента, верховного головнокомандувача збройних сил та колишнього високого представника НАТО, з саміту Альянсу в той час, коли він міг би застосувати свій досвід на благо безпеки Чеської Республіки та її громадян», – пояснює Петр Павел своє рішення.
Окрім питання представництва на саміті НАТО, він також просить суд «зобов’язати уряд не створювати адміністративних чи інших перешкод для президента у здійсненні його конституційних повноважень», а також «покласти на уряд обов’язок надавати президенту республіки будь-яке співробітництво».
Таке рішення президента стало досить неприємним розвитком подій для Бабіша.
За його словами, він поважає рішення глави держави, але не вважає його правильним. «Я не подавав позов, коли президент відмовився призначити пана Турека міністром. Хоча, на мою думку та думку багатьох експертів, він порушував конституцію. Ми діяли прагматично і насамперед практично, виходячи з оцінки того, як проходитиме саміт», – коментує Андрей Бабіш своє теперішнє рішення.
Якими є шанси Петра Павела виграти суд? На думку багатьох чеських юристів та політологів, вони досить високі.
Зокрема, згадується прецедент 2000 року – у суперечці про розподіл повноважень між президентом Вацлавом Гавелом та прем’єром Мілошем Земаном за право призначити голову центробанку Конституційний суд став на бік глави держави.
На користь президента грає і попереднє рішення – Конституційний суд зобов’язав уряд Бабіша забезпечити участь президента у липневому саміті НАТО.
Рішення по суті очікується вже за декілька місяців. А зважаючи на те, що порушене питання стосується не так окремого саміту НАТО, як принципів розподілу повноважень між президентом та урядом, вага рішення Конституційного суду жодним чином не стане меншою.
Проте існує ще один нюанс: чи виконає уряд рішення Конституційного суду?
Вже зараз провладні політики починають натякати, що майбутнє рішення навряд чи буде об’єктивним. Адже частину суддів Конституційного суду призначає президент, а іншу частину – Сенат (верхня палата чеського парламенту), де опозиція досі має більшість.
Можлива відмова уряду виконувати судове рішення може дати старт глибокій політичній кризі. Але одночасно – відповідає логіці дій уряду Бабіша, який свідомо підживлює «війну» з президентом. І причина цього набагато важливіша, аніж образа керівництва партії «Автомобілісти».
Курсом Орбана
Попри всі проблеми з урядом та коаліцією, Петр Павел визнає: нинішня ситуація в Чехії неспівставна з Угорщиною правління Віктора Орбана.
«Орбан мав для цього багато часу і поступово переробляв країну на свій лад. Він заповнив багато ключових посад у державі та в різних інституціях своїми людьми. Зокрема й у тих, які в іншому випадку здійснювали б певний громадський контроль, як-от ЗМІ. Тож система, в якій він скоригував конституцію та виборчу систему, гарантувала йому комфортну перемогу», – пояснює президент.
Проблема, втім, полягає у тому, що з моменту повернення до влади Андрея Бабіша Чехія почала дрейф саме у такому напрямку.
Яскравий сигнал про це – 24-годинний попереджувальний страйк, який 22 червня провели співробітники Чеського телебачення (ČT) та Чеського радіо (ČRo), протестуючи проти запланованої урядом реформи системи фінансування суспільних ЗМІ.
Атака на суспільні ЗМІ вже сама по собі є чітким маркером авторитарних нахилів нинішньої влади. Але уряд Бабіша цим не обмежується.
У процесі – зміни до закону про держслужбу (так звана реформа «Державна служба 2.0»), наслідком яких стане втрата незалежності чиновниками, адже зникнуть запобіжники, що захищають їх від політичного тиску.
А разом із тим – нинішня коаліція розглядає свою версію «російського» закону про іноагентів. Організації та окремих осіб, що працюють у політичній, медійній, освітній чи академічній сферах та отримують фінансування з-за кордону, хочуть зобов’язати реєструватися у спеціальному державному реєстрі.
Нинішня опозиція наразі ще не може вийти з кризи, спричиненої поразкою на минулорічних виборах. Тож ключовим опонентом цих планів уряду є президент.
І тим більше уряд Бабіша хоче заміни Павела на найвищій посаді.
Президентські вибори у Чехії пройдуть у січні 2028 року. Петр Павел вже оголосив про участь у них. А зважаючи на те, що він залишається найбільш популярним політиком країни (йому стабільно довіряють понад 50% дорослого населення Чехії), здавалося, у нинішньої влади фактично немає шансів отримати більш лояльного президента.
Втім, Андрей Бабіш вважає інакше. Його стратегія полягає у вичавленні президента Павела з ролі загальнонаціонального лідера у нішу лідера опозиції.
Саме на це спрямовані всі атаки уряду чи коаліційних партій на президента. А тому демарш із невизнанням урядом рішення Конституційного суду виглядає частиною саме цієї гри, спрямованої на підготовку до наступних президентських виборів та посилення контролю за країною.
І якщо цей план спрацює, відмінності між Чехією Андрея Бабіша та Угорщиною Віктора Орбана стане набагато менше, ніж є зараз.
Автор: Юрій Панченко,
співзасновник «Європейської правди»
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.