На тлі «міноборонівських» вуличних протестів, що тривають в Україні, багато хто проводить паралелі з історією минулого року, коли тисячі людей вийшли на вулиці з вимогою до влади не підривати незалежність антикорупційних органів.
Тоді тиск українського суспільства, а також західних партнерів подіяв.
Президент та Рада доволі швидко скасували ухвалене законодавство (хоч і не повністю), а Київ отримав урок про неприпустимість атак щонайменше на НАБУ і САП. Хоча довіра до української влади з боку європейських партнерів і досі відновлена не повністю.
Утім, спілкування з українськими політиками і досі лишає враження: у Києві нерідко бракує розуміння, що для ЄС верховенство права є безумовним пріоритетом.
Хоча цей принцип діє не лише щодо України.
У схожій ситуації зараз опинилася Сербія.
Торік сербська влада пішла на відкат реформ відразу у кількох секторах, у тому числі щодо незалежності системи правосуддя. Згодом, після заморожування фінансової допомоги Белград зробив кілька кроків назад: скасував скандальні норми щодо судової системи; погодився на певні, хоч і не ідеальні реформи виборчого законодавства; призначив членів незалежного медіарегулятора; почав частіше долучатися до спільних рішень ЄС у зовнішній політиці.
Єврокомісія з радістю взяла на себе роль «доброго поліцейського». Вона похвалила Белград за повернення на шлях реформ і порекомендувала державам-членам ЄС заохотити Сербію і відкрити для неї третій переговорний кластер. Але у відповідь отримала від кількох столиць однозначне «ні».
Відкат реформ зруйнував довіру до Сербії настільки, що скасування антиєвропейських законів вже недостатньо. Тепер від Сербії чекають, що вона доведе свою прихильність рухові до ЄС. На цьому тлі активніше лунають також інші вимоги.
Як наслідок, Сербія лишилася без кластера. Сербський уряд – у розпачі та робить заяви про те, що ЄС не цінує його зусилля. А президент Александар Вучич днями публічно оголосив, що країні треба концентруватися на іншому напрямі, ніж Євросоюз.
Досвід Сербії мав би стати уроком для Києва, тому «Європейська правда» розповідає про це детальніше.
Вступ до ЄС не як в України
Перш за все, варто коротко розповісти про те, як Сербія «рухається» до вступу в ЄС (лапки у цьому реченні невипадкові).
Як вважає багато хто у Сербії, початковою точкою руху цієї країни до Євросоюзу стало повалення режиму Слободана Мілошевича у 2000 році. Утім, проводити аналогію з Україною та поваленням режиму Януковича було б некоректно. Головна відмінність – те, що уряд посттоталітарної Сербії не те щоб поспішав до вступу.
У 2003 році Євросоюз дав європейську перспективу усім державам Західних Балкан, але Белград подав заявку на вступ лише шість років по тому. Статус кандидата Сербія отримала у 2012, а переговори почала у 2014. І лише у 2013-му (тобто після подання заявки на вступ) Сербія підписала Угоду про асоціацію з ЄС.
У той час вступний процес був побудований інакше, ніж зараз.
Наприклад, знайомого українцям терміну «кластер» тоді не існувало. Вступні переговори з сербами вели за 34 главами, які відкривати у довільному порядку. Наразі Сербія та ЄС відкрили 22 глави. За двома з них переговори завершені (тобто країна виконала усі вступні вимоги Євросоюзу щодо них).
Але закривати подальші глави тепер вже неможливо.
Річ у тім, що у 2021 році Євросоюз повністю змінив методологію вступних переговорів для всіх кандидатів – і для майбутніх, як Україна, і для «старих», тобто для Сербії.
Одна зі змін – це об’єднання глав у кластери, які тепер можна відкривати лише гуртом. Друга зміна, насправді найголовніша: це те, що тепер увесь процес переговорів залежить від прогресу за «фундаментальними» главами – у питаннях демократії, прав людини, верховенства права тощо.
Жодну главу не можна закрити до позитивної оцінки за фундаментальними главами (йдеться про звіт за назвою IBAR, цей термін ще не раз доведеться почути і Україні). А Сербія від схвалення IBAR дуже далека.
І жодну нову главу не можна відкрити, коли є відкат реформ.
А саме такою є ситуація у Сербії зараз.
Як вже йшлося, кластери в ЄС придумали лише у 2021-му, коли Сербія була просунутою кандидаткою, а 5 з 8 глав, які тепер входять до третього кластера («Конкурентоздатність») вже були відкриті. Зараз на порядку денному – відкриття решти трьох, тобто про якийсь карколомний прогрес у переговорах не йдеться.
Але правила є правила, і навіть цей символічний крок для Сербії досі був важким, а тепер – майже виключений, доки не відбудеться принципових змін.
В Україні Міндіч, у Сербії – Мрдіч
Чинна влада Сербії стикнулася з серйозними внутрішньополітичними проблемами після 2024 року, коли в місті Новий Сад сталася трагедія: через обвал новозбудованого навісу на залізничній станції загинуло 14 людей. У Сербії поширена думка, що першопричиною трагедії є корупція при будівництві цього об’єкта.
Розпочалися масові студентські протести, які посилювало те, що Новий Сад – місто зі значною часткою студентів. Президент Вучич стикнувся з тим, що старі методи контролю системи вже не були ефективними, а інформація про негідні дії влади часом виходила з системи. У листопаді сербські антикорупційні прокурори звинуватили особисто Вучича у тиску на них.
Відповіддю влади стала спроба закрутити гайки.
У січні 2026-го Народна скупщина (парламент Сербії) ухвалила, а президент терміново підписав пакет законодавства, що отримав назву «закони Мрдіча», за іменем їхнього формального автора Углеши Мрдіча, депутата з партії влади.
Ці закони настільки нахабно атакували судову систему країни, що навіть після їх затвердження у першому читанні багато хто у Сербії не вірив, що аж такі зміни можуть бути ухвалені.
Мрдіч запропонував змінити законодавство про Вищу раду прокуратури, переглянути оргструктуру та юрисдикцію системи судів і прокуратур, переписати закон, що регулює статус суддів, а також кілька законів щодо розслідування особливих злочинів – зокрема, корупційних та високотехнологічних. Серед іншого, законодавство Мрдіча реорганізувало антикорупційну прокуратуру країни і підпорядкувало її прокуратурі міста Белград, яка вже де-факто перебуває під контролем Вучича.
Для ЄС закони Мрдіча стали не те що останньою краплею, а останньою діжкою.
Ніхто не мав сумнівів, що за їх ухваленням стоїть президент Вучич (який, нагадаємо, невідкладно підписав нове законодавство – чітка аналогія з подіями в Україні у липні 2025 року).
До того ж це був вже не перший відкат Сербії у дотриманні фундаментальних цінностей Євросоюзу. У звіті про розширення 2025 року Єврокомісія офіційно визнала, що Сербія рухається назад у питанні свободи медіа, свободи слова та незалежності університетів.
Тиск ЄС, що повертає владу до тями
Торік в Україні важливим елементом, який дозволив розвернути атаку на НАБУ і САП, стала підтримка протестів та зусиль реформаторських кіл з боку західних партнерів. До Києва одне за одним почали надходити повідомлення від західних донорів про те, що навіть попри війну вони будуть змушені переглянути програми фінансової допомоги Україні, якщо та руйнує реформи, що мають наріжне значення для країни та суспільства.
Щось подібне сталося і в Сербії.
Євросоюз повідомив Белград про загрозу втрати фінансування на суму 1,5 млрд євро. Швеція офіційно попередила про зупинку частини двосторонньої допомоги. Поза сумнівом, були і менш публічні сигнали.
Але на відміну від українського керівництва, сербське зрозуміло масштаб своєї помилки не відразу.
Лише влітку Скупщина зважилася на законодавче виправлення проблеми, у кілька етапів. Перед тим, за домовленістю з Брюсселем, проєкт змін передали до Венеційської комісії Ради Європи для аналізу. Цей орган дав низку рекомендацій, а потім ще раз перевірив ухвалені закони і дав Брюсселю офіційний звіт про те, що ключові шкідливі зміни дійсно були скасовані.
Саме цей звіт зрештою дозволив поставити питання подальшого зближення Сербії та ЄС, але без успіху (про це – далі).
Варто додати, що Вучич, як і Зеленський, так і не зізнався у своїй причетності до цих ініціатив, хоча був змушений визнати в інтерв’ю міжнародним медіа, що закони були поганими і їх довелося розвертати. Водночас сам Мрдіч не визнав навіть цього. Він та його колеги продовжують стверджувати, що закон був добрий, що він лише вдосконалював судову систему країни, а доповнення від «Венеційки» дозволило зробити його ще кращим.
Ця нахабність, поза сумнівом, вплинула і на позицію європейців.
Основою міжнародних відносин є довіра. Дії Сербії її гранично руйнують.
Як можна довіряти партнерові, який бреше тобі у вічі, не визнає хибності своїх дій у критичних питаннях, а отже, навіть не намагається створити враження, що надалі подібних дій не буде? Як можна давати зелене світло у питанні руху до ЄС державі, яка вважає за нормальне руйнування нею засадничих цінностей Євросоюзу?
Це – природні питання. Але у Єврокомісії намагалися заплющити на них очі. І ось чому.
Злі та добрі європейські поліцейські
У питанні розширення рух всіх країни-кандидатів до певної міри взаємопов’язаний. Чимало держав (до прикладу, Угорщина) прагнуть одночасного прогресу України і Західних Балкан, і чекають від Єврокомісії розуміння цього. Тому те, що саме ЄК, яка є максимально прихильною до України, виступає на боці Сербії – не дивує.
Щойно Белград зважився виправити закони Мрдіча, у Брюсселі запропонували дати Сербії поштовх на її шляху до вступу.
На початку липня ЄК передала усім державам-членам проєкт рішення про те, щоби відкрити для Сербії глави третього кластера. В сербській медіа злили текст цього документа, у якому єврокомісарка Марта Кос та її підлеглі з директорату ENEST переконують, що скасування поправок Мрдіча, підтверджене «Венеційкою» – це рух Сербії до реформ.
На захист сербської влади варто зазначити, що зрештою там зрозуміли масштаб проблем у відносинах із ЄС і почали діяти.
Окрім вирішення ключових проблем судової системи, Сербія зробила довгоочікувані кроки у питанні свободи ЗМІ. Зокрема, парламент призначив членів медіарегулятора, а уряд перестав розкидуватися погрозами на адресу медіа (так-так, це не жарт, торік там погрожували закрити незалежні ЗМІ, зокрема «Радіо Свобода»)
Також Скупщина ухвалила зміни до виборчого законодавства. Ці зміни не вирішують усіх проблем, але висновки БДІПЛ ОБСЄ щодо них є позитивними.
І, нарешті, Сербія уперше за чимало років збільшила відсоток свого долучення до рішень ЄС у сфері Спільної зовнішньої та безпекової – з 43% за попередній рік до понад 60%.
Виходячи з цього, Єврокомісія робить висновок: настав час відкрити третій кластер.
Та якщо ЄК була готова «проковтнути» дії Белграду, який демонстративно неохоче скасував свій наступ на незалежність судової влади, то для столиць ЄС це виявилося неприпустимим.
На неофіційному обговоренні того, що робити з Сербією, вісім держав висловилися категорично проти відкриття кластера. Це – Бельгія, Нідерланди, Швеція, Болгарія, Хорватія, Литва, Латвія та Естонія. Формальне голосування вирішили навіть не проводити (тож жодна країна не може сказати, що саме вона наклала вето), бо шансів досягти єдності не було.
А речник МЗС Нідерландів Жан-Поль Харш 6 липня в інтерв’ю сербському мовнику RTS. зробив окрему заяву про те, його країна застосує вето на відкриття кластера, доки не буде виконана вимога, «щоб Сербія досягла значного подальшого прогресу, зокрема у сфері верховенства права»
Перевести стрілки на Росію
Після цих оголошень президент Вучич сказав, що дає ще кілька днів на переговори всередині ЄС.
«Ми почекаємо ще кілька днів, щоб побачити, чи відкриють вони той третій кластер, чи ні. Ми все ще сподіваємося, але я не думаю, що шанси високі», – заявив він в ефірі TV Pink 10 липня.
А ще сербський лідер додав: він не вірить, що питання полягає у його атаці на незалежність суддів. Мовляв, реальна проблема є іншою. «Знаєте, ключовою умовою завжди є санкції проти Росії. Це єдина умова. Точніше, Росія та Білорусь», заявив він.
Питання санкцій заслуговує на особливу увагу.
Це четвертий пункт із пояснень які надала Європейська комісія, і єдиний щодо якого ЄК визнала що Сербія не відповідає очікуванням.
Санкційне питання не є частиною Fundamentals, але входить до переліку давніх і постійних претензій на адресу Сербії з боку Європейського Союзу як частина 6-го переговорного кластера. Белград відмовляється долучатися до низки ключових політик ЄС, у тому числі щодо запровадження санкцій проти Росії та Білорусі за їхню загарбницьку війну проти України (а перед тим – проти Росії за протиправну анексію Криму і агресію на Донбасі). І хоча за минулий рік Сербія дійсно підвищила частку відповідності рішенням ЄС – але тільки у тих питаннях, які не стосуються Росії.
Санкції проти РФ лишаються червоною лінією для Вучича, і він щоразу це підкреслює.
Однак для ключових держав ЄС санкції не найбільша проблема. А методологія розширення взагалі не пов’язує санкційне питання із відкриттям глав.
Корінь проблем Сербії – антиреформи та наступ на демократію. саме тому серед ключових противників відкриття кластера – країни, для яких європейські цінності та демократія є принциповими питаннями, як-то Нідерланди.
Але для влади Сербії санкції стали чудовим прикриттям і поясненням свого провалу у вступних переговорах з ЄС.
Цікава деталь: попри це Александар Вучич утримався від заяв про відмову від європейського вектора або про те, що тепер не треба виконувати вимоги ЄС. Навпаки, він підкреслює, що навіть попри провал із кластером Сербія має продовжувати рух шляхом європейських реформ. Мотиви його заяв зрозумілі: сербське суспільство і далі виступає за європейське майбутнє своєї держави.
Але зберігаючи офіційний курс на ЄС, і сам Вучич, і його уряд не приховують: тепер пріоритети змінюються.
Розворот, але куди?
У Белграді покладають на ЄС всю провину за свій де-факто розворот.
«Вони не відкриють кластер, будьте певні, – сказав Вучич минулими вихідними у телефонному інтерв’ю телеканалу Informer. – Я сказав членам команди не розчаровуватися і не переживати, коли зрозуміють, що цього не станеться».
Він підкреслив, що це привід для відчаю, а «сигнал для Сербії, який слід добре зрозуміти».
«Тепер я не знаю, чи існувало насправді бажання розширення ЄС, і чи розглядалася Сербія як частина цього процесу», – доповнив його міністр європейської інтеграції Неманья Старович.
Хто має зайняти місце ЄС?
Попри те, що європейська допомога залишається надзвичайно важливою для Сербії, а після скасування «законів Мрдіча» з’явився шанс на відновлення фінансування від ЄС – Вучич вже почав пояснювати суспільству, що треба орієнтуватися на інших партнерів.
«Не буде так легко, як люди думають, але важливо розпочати стратегічний діалог зі Сполученими Штатами, ми вже давно над цим працюємо. І дуже, дуже важливо продовжувати нашу співпрацю з Китаєм. Ми очікуємо багатьох інвесторів», – сказав Вучич.
А міністр закордонних справ Марко Джурич в інтерв’ю РТС минулого тижня анонсував прорив у відносинах з адміністрацією Трампа.
«Вперше в історії Сербія та Сполучені Штати Америки виводять свої відносини на рівень стратегічного партнерства… Це буквально – якщо провести паралель з Євросоюзом – як відкриття американського кластера для Сербії», – заявив він та поділився очікуваннями, що адміністрація Трампа дозволить Сербії просунутися у розв’язання питань щодо сербської ролі у Косово та у Республіці Сербській. Мовляв, Трамп має для цього чудові ідеї.
Втім, те, що США не мають значного товарообігу з Сербією і точно не мають наміру допомагати цій державі фінансово, дозволяє припускати, що остаточно Сербія не «відвалиться» від ЄС та буде шукати баланс у відносинах із партнерами та у втіленні своїх планів з керування державою. Додаючи до цього пошуку балансу часом також Росію.
Щонайменше – поки Вучич та його партія зберігатимуть владу у Сербії.
А вступні переговори ближчим часом не будуть ані пріоритетом, ані «морквиною», здатною просувати зміни у сербській політиці. І відповідальність за це повністю лежить на сербській владі та на антиреформах, до яких вона почала вдаватися.
Автор: Сергій Сидоренко,
редактор «Європейської правди»
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.