«Європейська правда» днями опублікувала статтю «Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС» – авторства Тетяни Хутор, голови аналітичного центру ІЗІ, де приклад опозиційного лідера використаний як ілюстрація відмінності санкційного законодавства України від права ЄС.
Ми публікуємо також відповідь від юридичної команди Петра Порошенка.
Варто зауважити, що авторка початкової статті підкреслювала: до санкцій проти політика є питання (додамо: редакція «ЄП» вважає їх проявом політичного переслідування); натомість статтю було присвячено конкретному юридичному інструменту виведення активів з-під обмежень.
Стаття-відповідь не дискутує з тезами початкової публікації, але концентрується саме на незаконності санкцій та на інших суперечностях з практикою ЄС. Поза тим, це теж важливий фокус проблеми, тож ми надаємо слово команді політика.
Утім, у тексті ми також додали пояснення про те, що одна з ключових тез – мовляв, в ЄС не можна накладати санкцій на своїх громадян – є неправдивою. Така практика в ЄС та інших країнах світу існує.
* * * * *
«Чому це не по-європейськи?»
Коротку відповідь на питання із заголовка статті можна вкласти в одне речення: це не по-європейськи, тому що в Європі не буває санкцій проти своїх громадян.
Рішення не потрібне, бо немає такої проблеми. Подружжя в Польщі чи у Франції не бувають вимушені ділити спільне майно через те, що президент республіки своїм указом заборонив одному з них, як Зеленський Порошенку, «укладення договорів, вчинення правочинів – безстроково».
Тому судовий розподіл майна наполовину підсанкційного подружжя – це суто наша українська тема.
ПРИМІТКА «ЄП»: це твердження є неправдою. В ЄС є чимало прикладів санкцій проти власних громадян, і європейські правники широко досліджують це питання та не ставлять під сумнів правову основу цього. Понад те, є гучні приклади багатіїв, як-от історія Романа Абрамовича, який є громадянином ЄС, і теж під санкціями. Суд ЄС відхилив позов Абрамовича, пояснивши, що громадянство – не завада для санкцій ЄС. Крім того, повідомляли про розслідування, чи не уникав Абрамович своїх рідних для обходу санкцій. Тож це – точно не «суто українська тема». Зрештою, подружжя володіє майном незалежно від громадянства.
І звісно, ніхто в ЄС не додумався, що санкції можуть бути довічними, тотальними і без реального судового контролю.
Справжня позиція органів Євросоюзу щодо санкцій конкретно проти Порошенка зазначена в резолюціях Європарламенту від 9.09.2025 та 24.02.2026, доповіді щодо України євроомбудсмена ОʼФлаерті і в звітах Єврокомісії щодо верховенства права в Україні.
Вона суто негативна: теорія українського уряду, що президент має повноваження застосовувати санкції проти політичних опонентів, не знаходить підтримки в європейців. І це одна з проблем, на яку Україні відкрито вказують як на те, що потребує виправлення на шляху до членства.
ПРИМІТКА «ЄП». Насправді у резолюції від 9.09.2025 немає згадки про санкції «конкретно проти Порошенка», але є деперсоніфікований заклик «утримуватися від невчасних та політично вмотивованих судових проваджень і санкцій проти представників опозиції»; у документі від 24.02.2026 немає і цих загальних слів. Останній звіт ЄК від 2025 року також цього не містить, а натомість наголошує на проблемі, яку порушує стаття Тетяни Хутор: що Україна має криміналізувати ухилення від санкцій, як того вимагає право ЄС. ОʼФлаерті ніколи не працював євроомбудсменом; цю посаду обіймає Тереза Анджінью; також ОʼФлаерті давно пішов з інституцій ЄС.
Це все напевно потребує пояснень з нашого боку.
Передусім, звинувачення Порошенка в обході санкцій не має сенсу, бо обхід – це щось приховане, що робиться тишком і про що людина зазвичай не хоче, щоб дізналися держава та суспільство.
Порошенко санкції не обходить, він їх порушує.
Щодня, відкрито і явно, і не соромлячись. Щоразу як він заправляє мотоцикл чи купує хоча б хліб – це порушення санкцій, бо йому заборонено всі договори і правочини, ніякого винятку для побутових витрат указ Зеленського №81/2025 не передбачає. Що ж, тим гірше для указу. Так само з пунктами «обмеження або припинення надання електронних комунікаційних послуг і використання електронних комунікаційних мереж (повне припинення)» та «заборона користування радіочастотним спектром України» – мобільним телефоном Порошенко, звісно, говорить незаконно.
До речі, питанням «як жити, якщо президент заборонив вам купувати їжу» в контексті справи Порошенка вже зараз займається Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ).
Розуміючи, що розгляд позову про оскарження санкцій у Верховному суді може затягнутися (як воно потім і сталося), ми в березні 2025 року паралельно з позовом подали клопотання про зупинення дії указу в цій частині на час судового розгляду.
Суд нам передбачувано двічі відмовив – і перша інстанція, і Велика палата, бо Кодекс адміністративного судочинства не передбачає можливості зупинити дію указу президента. В лютому 2026 року ЄСПЛ прийняв нашу скаргу до розгляду, предметом обговорення там буде вже не сам указ Зеленського, а недоліки законодавства, саме відсутність у законі запобіжного механізму проти свавільних правових фантазій президента та призначеного ним особисто РНБО.
Сам факт, що ЄСПЛ зареєстрував цю паралельну скаргу, поки розгляд основного позову ще триває, є доброю для нас ознакою. Так буває не часто, зазвичай – коли судді бачать системну юридичну проблему.
Ця проблема там не єдина. Наші санкції, між іншим, незаконні (бо закон не дозволяє застосовувати їх проти громадян-резидентів), неконституційні – (бо Конституція не дає президентові повноважень позбавляти громадян правоздатності), безпідставні (у Зеленського називають це словом «превентивні», але юридичний сенс той самий), позасудові (ефективного судового контролю санкцій в Україні просто немає, як вже визнав ЄСПЛ) і кричуще свавільні. Про це доводиться щоразу нагадувати.
Повертаючись до статті Тетяни Хутор, треба звернути увагу на ще одне питання: а що саме мала робити Марина Порошенко, якщо не вимагати свою половину майна через суд?
Нам кажуть, що так не можна, бо це порушує принципи закону про санкції і підриває ефективність санкційного механізму. Але якщо не можна так – тоді як?
Оскаржувати санкції самостійно Марина Порошенко не вправі, вона особисто не перебуває під санкціями. Її законна половина майна заблокована взагалі без обґрунтування, як би воно не було потрібно. Про її права ніхто під час процедури жодного разу не згадав. Кабмін, РНБО, президент Зеленський – ніхто з них не зупинився на хвилину і не подумав, «а як же там права дружини, треба ж знайти розумний баланс». Європейська конвенція з прав людини цього вимагає, а національні звичаї – ні, тож ніхто не переймався.
Жодної процедури в законі про санкції для захисту членів сім’ї не передбачено, використовувати для цього судовий механізм поділу майна нам хочуть заборонити, бо це нібито зловживання правом.
ПРИМІТКА «ЄП»: Насправді ЄС також не передбачає можливості другого з подружжя використовувати підсанкційне майно; практика схиляється до того, що такі спроби є уникненням санкцій. У статті Тетяни Хутор натомість описаний дієвий механізм, який дозволяє підсанкційним особам витрачати кошти на поточні потреби навіть з-під санкцій; в Україні таких норм немає.
Звісно, в Зеленського є «елегантний» вихід із ситуації: він завжди може запровадити санкції також і проти Марини Порошенко.
Може навіть власноруч їх ініціювати перед РНБО як президент – в нього є таке повноваження, хоча він ані разу за сім років президентства ним не скористався.
Відомо, що для Зеленського комфортніша роль фінального арбітра: «я не знаю, як там було, мені доповіли, РНБО проголосувала, я лише підписав». Проблема не у відсутності законних підстав, їх не було і у випадку Петра Порошенка, і це нікого не зупинило.
Друга і остання річ, яку варто мати на увазі, коли ми говоримо про «посилення ефективності санкцій». Справжнім «слоном у кімнаті», темою, яку часто уникають у розмові про санкції, є те, на що їх фактично перетворив Зеленський. 2014 року, коли закон про санкції приймався, ще були міцні економічні зв’язки між Україною і Росією, і існування механізму, який дозволяв точково блокувати російські і проросійські активи в Україні, мало сенс. В принципі, так подібні механізми і працюють в інших країнах.
Згодом, і зокрема після 24 лютого 2022 року, ситуація повністю змінилася. Первинного сенсу впровадження нових економічних обмежень майже не залишилося.
Європейські партнери України не дублюють наші санкції, судна російського тіньового флоту не заходять в українські порти і в нас їх не арештовують. Російські пропагандисти і воєнні злочинці, як правило, не мають в Україні нічого, навіть нещасної квартирки. Втім, укази про санкції проти росіян множаться. Хоча ці перемоги здебільшого уявні…
Не можна серйозно обговорювати впровадження кримінальної відповідальності за обхід санкцій «відповідно до європейських стандартів» в ситуації, коли президент перетворив санкції на імітацію боротьби з агресором і одночасно на реальну зброю проти своїх ворогів всередині України.
Автор: адвокат Ілля Новіков,
представник Петра Порошенка у справі про оскарження указу про санкції
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.