Дискусії щодо «асоційованого», «проміжного» членства та інших інноваційних форматів інтеграції України до Євросоюзу обертаються переважно навколо політичної привабливості назви такого формату, а також участі України в інституціях та процесах ухвалення рішень ЄС. За кадром цих пропозицій залишається їхня можлива економічна начинка.
А саме – умови поступової, часткової участі або доступу України до внутрішнього ринку ЄС.
Винятком може бути хіба що французька пропозиція, в якій Париж говорить чітке «ні» вільному доступу (принаймні тимчасово) української агрохарчової продукції на ринок ЄС та доступу України до субсидій в рамках Спільної аграрної політики.
Що ж до інших секторів, то пропозиції очевидно не виходять за межі «заводських» установок передвступних переговорів: від України очікують повної адаптації секторального законодавства ЄС, підтвердженої консенсусом всіх держав-членів. Лише тоді наші виробники зможуть отримати повноцінний доступ до внутрішнього ринку Євросоюзу у відповідних секторах.
Такий підхід позбавляє пропозиції «асоційованого членства» будь-якого практичного сенсу.
Перетворює їх на красиву, але порожню обгортку.
Однак справа на цьому не закінчується.
Через неминучу довготривалість передвступних переговорів українські галузі ризикують залишитися безнадійно відрізаними від внутрішнього ринку ЄС, доступ до якого зараз стрімко зачиняється.
І драйвером цього процесу є принципово нова торговельна політика ЄС, яка відходить від принципів відкритої, заснованої на універсальних правилах торгівлі. Замість цього – ідеологія економічної безпеки та принципу взаємності.
Більше того, торговельна політика віднині стає інтегральною частиною відверто протекціоністської індустріальної політики ЄС. На наших очах формується економічний «форт Європа», в якому пануватиме ідеологія «обложеної фортеці». І крізь цю призму сприйматимуть та переглядатимуть відносини Євросоюзу з сусідами та торговельними партнерами.
Вершники апокаліпсиса
Зміна парадигми відбулася буквально за останні рік-два, хоча передумови для неї закладали упродовж десятиріччя.
Її наріжним каменем має стати так званий Акт індустріального прискорення ЄС (Industrial Accelerator Act, IAA), представлений Єврокомісією в березні. Він зараз перебуває на розгляді Європарламенту і Ради ЄС.
Акт має стати багаторівневою відповіддю Брюсселя на кавалькаду вершників індустріального апокаліпсиса, яка галопом мчить європейським Спільним ринком:
- частка обробної промисловості у ВВП ЄС неухильно знижується: з 17,4% у 2000 році до 14,3% у 2025 році;
- лавина субсидованого імпорту китайських промислових товарів навіть у високотехнологічних секторах, від автомобілів до телекомунікацій, відновлюваної енергетики «зносить» європейське машинобудування. У 2025 році дефіцит торговельного балансу ЄС з КНР досяг астрономічних 360 млрд євро (1 млрд євро на день!);
- європейська промисловість небезпечно залежить від постачальників критичних сировинних матеріалів, фармацевтичних речовин, цифрових технологій, інфраструктури платіжних систем з третіх країн, уряди яких ні на мить не вагаються використати ці залежності як інструмент політичного примусу ЄС чи його держав-членів (згадаймо кейс запровадження експортних ліцензій Пекіном на постачання рідкісноземельних металів та їх раптові скасування для покупців в ЄС та США; призупинення доступу до американських кредитних карт членів Міжнародного кримінального суду як елемент санкцій проти них адміністрації Трампа);
- енергодефіцитність європейської економіки, її вразливість до енергетичних криз, викликаних конфліктами або шантажем з боку геополітичних противників ЄС;
- зобов’язання щодо декарбонізації та екологічно сталого виробництва перетворюються на серйозний тягар для європейських промисловців, особливо для експортерів, які програють у конкурентній боротьбі на ринках, де кліматичні правила м’які або взагалі відсутні;
- деградація базованої на правилах системи ГАТТ/СОТ, зростаюче підпорядкування міжнародної торгівлі «закону джунглів».
Якою є відповідь ЄС
Акт індустріального прискорення ЄС намагається дати відповідь на ці виклики за допомогою таких інструментів:
- запровадження критерію «Made in Europe (Union Origin)»: доступ до державних закупівель в країнах ЄС, державної допомоги та аукціонів на закупівлю електроенергії з відновлюваних джерел. Критерій застосовуватимуть до індустрій, визначених стратегічними: батареї та накопичувачі енергії, сонячні панелі та супутнє обладнання, обладнання для вітрових електростанцій, технології ядерної, водневої енергетики, енергомісткі галузі, автомобільна, хімічна галузь;
- поєднання цього критерію з критерієм «низьковуглецевого вмісту» для енергомістких індустрій: алюмінію, цементу і бетону, хімії. Це поєднання наразі не стосується сталі;
- система обмежень участі в держзакупівлях постачальників третіх країн, які не мають з ЄС домовленостей про взаємний доступ до держзакупівель або не є сторонами Угоди СОТ про держзакупівлі (WTO GPA);
- обмежувальний режим прямих іноземних інвестицій за китайськими аналогіями часів Ден Сяопіна у вищезгадані стратегічні сектори (гранична стеля інвестицій, формування СП, обов’язкова передача технологій).
Ключовим елементом механізму акта є саме критерій «Made in Europe».
Саме цей елемент перетворює IAA на потужний торговельний бар’єр, здатний наглухо перекрити доступ до європейського ринку для стратегічних суперників ЄС на кшталт Китаю.
Але в найближчому майбутньому – для… України.
Предметне наповнення цього критерію і його застосування до окремих секторів зараз перебувають у центрі уваги європейських законодавців.
Постають нові бар’єри
Режим IAA доповнять інші законодавчі ініціативи ЄС, які перебувають на різних стадіях готовності.
Вони покликані захистити окремі стратегічні галузі, наприклад виробництво сталі та алюмінію. Ці ініціативи діють на стику торговельної політики, декарбонізації і сталого розвитку, перетворюючи останні елементи на де-факто торговельні бар’єри.
Так, з 1 липня набуває чинності Регламент про протидію «глобальному надлишку потужностей у чорній металургії».
Цей інструмент замінить стару систему тимчасових захисних ввізних квот на сталь на постійний механізм квот на імпорт з усіх країн світу, які будуть вдвічі зменшені у порівнянні з історичними середніми обсягами. До цього додається жорстка система запобігання обходу квот та регулярний механізм коригування квот.
Країни-учасниці зон вільної торгівлі з ЄС, такі як Україна, могли розраховувати на пільгові квоти – однак їхній обсяг був предметом важких переговорів. Як результат, нові квоти на імпорт сталі з України до ЄС становитимуть лише трохи вище 60 відсотків від обсягів 2025 року.
Відбувається перегляд Регламенту про вуглецевий прикордонний податок (CBAM).
До сфери дії цього де-факто торговельного бар’єра додаються нові категорії товарів далі по ланцюжку переробки металургійної продукції – такі як пральні машини, холодильники, мотори, запчастини до автомобілів, важке устаткування тощо.
Водночас Єврокомісія не поспішає застосувати до України передбачену для неї в Регламенті CBAM норму форс-мажорного незастосування на період війни. Натомість Європарламент пропонує дозволити визнавати сумісність з ЄСівською національних систем моніторингу, звітності та верифікації парникових газів. Це дозволятиме імпортерам зараховувати платежі національних вуглецевих податків та уникати сплати CBAM за імпорт товарів з таких країн.
«Вишенькою на торті» має стати активно обговорюваний у вузьких колах Єврокомісії новий інструмент «диференціації торгівлі».
Його філософію викладено в програмній статті комісара ЄС з енергетичного союзу Мароша Шефчовича для Financial Times у січні.
Мета – максимально оперативно ребалансувати торговельні потоки з тими третіми країнами, з якими спостерігається значний і зростаючий дисбаланс у торгівлі товарами й конкурентоспроможність промисловості ЄС на європейському ринку перебуває під загрозою.
Ключовий принцип нового інструменту – взаємність.
Це дозволить ЄС відмежувати торговельні відносини з країною-партнером від торговельних відносин і похідних зобов’язань з іншими партнерами, де-факто відмовляючись від принципу режиму найбільшого сприяння у межах ГАТТ.
ЄС трактуватиме принцип взаємності якнайширше, розглядаючи промислову, фіскальну та бюджетну політику країни-контрагента як ключові чинники, що формують «нерівні умови гри».
Китай – очевидний, хоч і неозвучений «слон у кімнаті».
Що робити Україні
Поки вступні переговори не вийшли на фінішну пряму, Україні як державі-кандидату і стратегічному партнеру ЄС критично важливо увійти в «периметр» економічного «форту Європа». Як приклад, це може бути:
- визнання української продукції, комплектуючих для європейських стратегічних індустрій як «Made in Europe» в контексті доступу до держзакупівель;
- звільнення української сталі від застосування нової системи захисних тарифних квот за аналогією країн-учасниць ЄАВТ (Норвегія, Ісландія, Ліхтенштейн);
- за упертої відсутності політичної волі держав-членів ЄС тимчасово виключити Україну зі сфери застосування CBAM, домовитися про визнання національної системи торгівлі викидами парникових газів, аналогічної до європейської ETS, та аналогічного CBAM механізму (добровільних) вуглецевих платежів усередині України (спочатку ці системи потрібно ухвалити і впровадити);
- розширення сфери застосування майбутньої угоди з ЄС про взаємне визнання оцінок відповідності для промтоварів (Угода ACAA, відома широкій громадськості як «промисловий безвіз») на інші, перспективні експортні категорії з високою доданою вартістю, наприклад фармацевтичні препарати.
Такі домовленості мають бути тією економічною «начинкою» пакета прискореної інтеграції України до ЄС, які нададуть їй необхідної політичної ваги.
Навіть більше, європейцям потрібно прямо говорити: у разі успішної реалізації вони зміцнять українські галузі, які відіграють вирішальну роль для обороноздатності України та довгострокової стійкості її оборонного сектора. Без їхньої присутності на столі переговорів будь-які пропозиції ЄС щодо інтеграції української оборонки в майбутні Оборонні союзи ЄС є лукавством, оскільки ставлять наш новітній військово-промисловий комплекс в наперед невигідні конкурентні умови з європейськими партнерами, погіршують умови для інвестицій в нього з боку європейських компаній.
Перешкод на шляху реалізації цієї візії багато.
Це і відвертий протекціонізм європейських індустрій, які побоюються конкуренції українських експортерів. І повільний хід та низька якість впровадження в Україні європейського законодавства. А найголовніше – брак візії промислової політики України саме як держави-кандидата на членство в ЄС у світі, який стрімко перетворюється на світ джунглів.
Таке бачення бажано сформувати вже зараз, беручи до уваги очікування та потреби українських експортерів та враховуючи, що Комісія готуватиме нові, комплексні пропозиції щодо політики розширення і супутніх реформ ЄС вже восени, напередодні стратегічної дискусії щодо цієї теми під час жовтневого засідання Європейської ради.
Автор: Назар Бобицький,
експерт з торговельної політики ЄС,
керівник брюссельського офісу Українського клубу аграрного бізнесу
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.