Екскерівник держкомпанії «Укрспецекспорт», кадровий офіцер СБУ, колишній нардеп-нашоукраїнець від Волині Сергій Бондарчук вважає, що експрезидент України Петро Порошенко повинен понести суворе покарання за перешкоджання виробництву української зброї та посиленню обороноздатності держави. Крім того, після перемоги у війні з Росією Україна неодмінно повинна зробити висновки про те, хто винен у цій війні, й усунути внутрішніх ворогів з політичного горизонту.
Після новини про затоплення українським РК-360МЦ «Нептун» флагмана чорноморського флоту, ракетного крейсера «Москва» Бондарчук нагадав про свою публікацію у Facebook трирічної давнини, в якій йшлося про те, як цинічно Порошенко у 2014 році призупинив роботу над ракетним комплексом «Нептун», відновивши її лише перед виборами у 2019 році. І це при тому, що тривала війна й держава потребувала озброєння.
«Мені важко було пробивати стіну нерозуміння… Але тільки зараз в Україні почали розуміти, що таке мати власну зброю і якої вона якості, завдяки спротиву населення, ЗСУ і Президента нарешті зрозуміли, що українська «Стугна» не гірше «Джевеліна», – написав він. – Хоча дуже багато людей в Україні і за її межами робили спротив, щоб цей комплекс не з‘явився. Маю надію, що країна зробить роботу над своїми помилками».
Як відомо, Сергій Бондарчук з березня 2005 року по червень 2010 року очолював державну компанію «Укрспецекспорт», яка входить до «Укроборонпрому» й здійснює експорт та імпорт продукції й послуг військового призначення.
Проте з 2014 року за вказівкою Петра Порошенка його переслідує ГПУ. Нині він мешкає у Великій Британії, де отримав політичний притулок й довів у тамтешньому правосудді, що справа сфабрикована.
До слова, колишній президент Віктор Ющенко у 2010 році присвоїв Сергію Бондарчуку звання Героя України. Свого часу колишній президент Грузії Міхеіл Саакашвілі також нагородив його орденом за внесок у зміцнення обороноздатності Грузії. Натомість в Росії Бондарчук визнаний персоною «нон грата» через звинувачення у нелегальних поставках зброї до Грузії. У той же час проти нього на батьківщині порушили кримінальну справу за розкрадання держмайна на суму 7,5 мільйона доларів.
«Перебуваю під заочним арештом в Московії за запитом ФСБ з 2008 року. Водночас перебуваю у списках «Миротворця». Але знаю на 100%, що я туди був записаний за мою позицію і оцінку дій Порошенка і Турчинова», – писав експолітик у Facebook
Інформаційному агентству Волинські Новини Сергій Бондарчук розповів, коли планує повернутися в Україну, як оцінює роль експрезидента Петра Порошенка у нинішній війні Росії проти України та його вплив на політичне воскресіння Віктора Медведчука.
***
Мало хто знає, що я був присутній на випробуваннях «Нептуна» 28 березня 2014 року. Не просто чув про ці іспити, а бачив на власні очі загалом все, що ми робили ще з 2005 року. І вже тоді, у 2014-му, ракета була умовно спрямована у бік Москви, адже Гончарівський полігон розташований у Чернігівській області. Тоді був здійснений успішний ракетний пуск без бойової частини – просто як випробувальний екземпляр. На жаль, тогочасне військово-політичне керівництво країни не зрозуміло важливості й необхідності такого виду озброєння для України, частина якої вже на той момент перебувала під російською окупацією.
Протягом усіх цих років я писав, говорив, давав інтерв’ю не тільки стосовно «Нептуна», а й щодо інших видів зброї, успішні розробки якої у нас є, але які не замовлялися і не використовувалися.
Усі зараз почули про «Стугну», але ми її мали ще у 2006 році й використовували під час російсько-грузинської війни 2008 року. Проте чомусь цю «Стугну» в українську армію ніхто не закуповував.
Фактично з 2008 року, коли Росія пішла війною на Грузію, я був серед тих людей, які говорили, що Україна наступна, що ми будемо мати війну. Але нас не чули, нас не сприймали, робили з нас місцевих дурників, мовляв, це всього лиш політичні заяви, натомість повторювали нам мантру про «братні народи». І на це були різні причини: хтось – за звичкою, хтось – через ментальність, хтось – тому що треба було зробити все, щоб Україна не стала самостійною. І отаких «агентів впливу» Росії в Україні було і лишається нині дуже багато. І тому зокрема блокувалися спроби посилити нашу обороноздатність.
Люди, які займалися розробкою і виробництвом зброї, на кожному кроці відчували труднощі. Аби виготовити й поставити на озброєння певний вид зброї, треба зокрема і політична воля. Її часто не було.
Після інавгурації Порошенка програма по «Нептуну» була заморожена, не фінансувалася і не розроблялася. І лише у 2018 році почала відновлюватися, саме напередодні виборів.
***
Вважаю, що українське суспільство повинне вимагати від української влади розібратися не тільки з питанням «Нептуна», а й з тим, як здавався Крим – без жодного пострілу, як здавався Луганськ і Донецьк, як здавався Слов’янськ і як Гіркіну дозволили зайти у місто-мільйонник й багато всього іншого.
Правоохоронні органи повинні здійснити комплексну перевірку, хто що робив і хто що не робив, аби держава була готова чи не готова до масштабного вторгнення. І це потрібно зробити одразу ж після війни. Інакше ми будемо мати проблеми в майбутньому.
28 лютого 2014 року голова СБУ Валентин Наливайченко запропонував в.о. президента Олександру Турчинову мою кандидатуру на посаду свого першого заступника і керівника Антитерористичного центру.
Тільки одна людина в країні могла керувати антитерористичною операцією, і це людина на посаді першого заступника. А її не було. Турчинов зволікав 40 днів, так і не призначивши мене. А тоді кожна година була цінною.
На думку Турчинова, я нібито не був готовий до цієї посади. Як я можу бути готовим, коли є військовим розвідником за фахом, допомагав будувати систему оборони Грузії, під арештом ФСБ в Росії? Я дійсно не був готовий відати Крим без жодного пострілу, я дійсно не був готовий зрадити наших людей і нашу державу.
В. о. президента був зобов’язаний призначити людину, яка мала б виконувати свій обов’язок. Не знаю, яка була мотивація у Турчинова – чи він був неготовий, чи він перелякався, чи на нього тиснули ззовні – але він зробив усе, щоб на той момент антитерористична операція проти «зелених чоловічків» не виконувалася.
Тобто Турчинов своїми діями, а точніше бездіяльністю, зробив усе, щоби тихо віддати півострів Крим Росії. Без жодного пострілу і з ганьбою для української армії.
Більше того, я хочу наголосити на важливій речі: той наратив, який розпустили Турчинов і Порошенко, розказуючи про те, що у нас не було армії, це абсолютна неправда. Вони зробили це тільки для того, щоби прикрити свою бездіяльність. Саме Турчинов і Порошенко зганьбили армію, яка чекала наказу і була готова стати на захист країни. Своє зрадництво і боягузтво вони заховали за плечима солдатів української армії.
Однак справжню мотивацію таких дій треба вивчати після війни. І я буду робити все, що від мене залежатиме, аби таке розслідування з’явилося. Я буду вимагати цього від президента, від влади, буду звертатися до народних депутатів. Я буду про це говорити голосно. Тому що нині ми маємо наслідки того, що почалося ще у 2014 році. Це наслідки бездіяльності.
***
Погоджуюся з думкою, що саме Порошенко політично і фінансово воскресив Медведчука. У 2014 році такої політичної фігури, як пан Медведчук, не було. Її відродив і навіть породив Петро Порошенко за час свого президентства.
Я дуже добре пам’ятаю, як Медведчук знову отримав політичну вагу. Він з’явився як представник Служби безпеки України у переговорній групі, пов’язаній з обміном полоненими. Тому дуже легко дослідити, як він зміг стати представником СБУ і хто дав доручення голові СБУ.
Суспільству відомо про його відверто проросійську діяльність. Ми маємо рішення судів щодо передачі підконтрольним структурам Медведчука нафтопроводу. Ми бачили його медійний злет і купівлю телеканалів. І при цьому всьому ми бачили зацікавленість Порошенка мати такого переговорника з Кремлем, адже саме Медведчук став каналом неофіційного спілкування між Порошенком і Путіним.
Діагноз Медведчука зрозумілий. Вірю, що він отримає за заслугами. Тим часом Порошенко став головнокомандувачем селфі-військ і навіть не розуміє, як сильно він всіх дратує, нагадуючи про себе.
Замість того, щоб сидіти тихенько, щоб люди про нього забували, він кожного дня нагадує про себе, ставши вже посміховиськом. Він робить все, щоб люди йому не простили. Він робить піар на смертях українців, які гинуть від того, що свого часу він не ухвалив правильних рішень.
***
Після того, як мене не призначили на посаду першого заступника, я пішов у СБУ як звичайний офіцер у підрозділ «Альфа». Згодом СБУ офіційно відправила мене на навчання у Великобританію в академію Міністерства оборони. І саме тут, в Британії, я дізнався, що мене подали в розшук. І в той момент я зрозумів, що повертатися додому немає сенсу.
Я зрозумів, що на свободі буду корисніший, ніж просто сидітиму в буцигарні. І тому залишився у Британії й попросив політичного притулку. Згідно з нормами про політичний притулок, не працює презумпція невинності. Тобто прохаючи політичного притулку, ти апріорі винен і мусиш довести протилежне.
Проте мені вдалося у судових процедурах в Британії довести, що моя справа була сфальсифікована Генеральною прокуратурою за наказом президента Порошенка. Це доведено. У мене є рішення британських судів з цього приводу, хоча досі своє слово не сказала українська Феміда. І тому я поки перебуваю за межами України.
Хай там як, наразі мене не цікавить політична кар’єра. Мене влаштовує та політична фігура, яка є при владі, особливо з початку війни.
Я неодмінно повернуся додому. Але станеться це тільки після того, як держава Україна визнає, що вона вела проти мене необґрунтоване слідство, зніме всі обвинувачення репутаційного характеру і вибачиться. Це не тому, що я ображена особа з амбіціями. Це тому, що я глибоко переконаний, що саме така процедура повинна бути стосовно будь-якого громадянина. Таким має бути правосуддя і справедливість в Україні майбутнього.
Я розумію, що переді мною не повинен вибачатись нинішній Генпрокурор, який не відкривав проти мене справу. Але традицію переслідування, яку започаткували попередники, не можна допускати у майбутньому.
Оскільки я був відправлений у відрядження Службою безпеки України, вважаю себе офіцером СБУ, якого незаконно переслідували і незаконно звільнили. Тому я повинен повернутися назад у Службу безпеки України. Але це буде після війни.
Нині завдання номер один – виграти війну. А от після війни треба буде розібратися, хто і що зробив для перемоги і де чиє місце.
Ірина КАЧАН