29 червня «Європейська правда» опублікувала статтю «На захисті диктатури. Як Гончаренко здивував ПАРЄ у ролі головного адвоката Азербайджану». Її автором є Ганімат Захід, голова Координаційного центру азербайджанських політичних емігрантів.
У публікації йдеться про те, як народний депутат України, член Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Олексій Гончаренко став єдиним депутатом Асамблеї, хто публічно захищав режиму Ільхама Алієва і переконував депутатів утриматися від критичної резолюції щодо Азербайджану, закликаючи керуватися геополітичними міркуваннями. Ганімат Захід детально аналізує та спростовує аргументи депутата. «Те, що Гончаренко називає «прагматизмом», щодня падає на голови азербайджанського народу дедалі важчими ударами», – один із висновків статті.
Олексій Гончаренко звернувся до «ЄвроПравди» з проханням розмістити його відповідь на цю публікацію. Подаємо її нижче.
* * * * *
Однією з основоположних цінностей для мене завжди була і залишається свобода. Зокрема, свобода слова. Саме тому я ніколи не боюся займати позицію, що йде врозріз із загальною, і готовий її відстоювати.
Істина народжується в суперечці, як казали ще в античні часи.
Я надзвичайно ціную майданчики, де можлива здорова дискусія. Одним із таких завжди вважав Парламентську асамблею Ради Європи. Фантастичне місце, де через розмаїття поглядів твориться Європа. Адже дискусія — це і є демократія.
І ось на останній сесії відбулися дебати з приводу резолюції під назвою «Заглушення критичних голосів в Азербайджані».
Підкреслюю — дебати. Тобто формат передбачає наявність різних думок по темі. Моя позиція не збіглася з резолюцією. Здавалося б, що тут такого?
Але реакція деяких колег, а пізніше і журналістів, виявилась несподівано гострою. Якщо відкинути гру з натяками, мене звинуватили в тому, що
моя позиція на захист Азербайджану проплачена.
Дещо іронічно, що темою дебатів була саме свобода слова.
Зважаючи на серйозність звинувачень, вважаю за необхідне не виправдовуватись, а окремо ще раз зафіксувати свою позицію з цього питання.
Перш за все, в ПАРЄ я захищав не Азербайджан — я захищав Україну. І готовий пояснити різницю.
Чи є в Азербайджані порушення прав людини? Так, є.
Я цього не заперечував і не заперечую. Але я — депутат українського народу, а не азербайджанського. І моя робота — захищати інтереси тих, хто мене обрав. А інтерес України вимагає тверезо зважати на геополітичний розклад.
Давайте дивитися на карту очима країни, яка щодня бореться за виживання.
Хто наш союзник у важливому для нас регіоні? Грузинська влада, на жаль, крок за кроком лягає під Росію. Вірменія все ще залишається членом ОДКБ, блоку під Москвою.
Примітка ЄП: це не зовсім так. Вірменія ще у 2024 році заморозила участь у ОДКБ на всіх рівнях. Пашинян заявляє, що вважає організацію загрозою для вірменської державності. У 2024 році він підтвердив, що вважає повернення країни до ОДКБ нереалістичним.
Залишається Азербайджан — країна, яка веде власну гру.
Баку не входить у жоден військовий блок із Москвою. Не воює на боці Кремля і не поїде до Москви з поклоном.
Азербайджан діє з власних інтересів і саме тому з ним можна домовлятися. У реальній політиці ваш союзник, скоріше за все, не буде святішим за Папу Римського — але його інтереси перетинаються з вашими.
Одне для нас безсумнівне: ми маємо двох екзистенційних ворогів — Росію та Іран.
Це не патетика, адже щодня дрони і ракети цих ворожих режимів летять по нас. І в регіоні, затиснутому між двома хижаками, Азербайджан об’єктивно опиняється на правильному боці. Не тому, що ідеальний, а тому, що здатен утримати власний курс.
Азербайджан не є безнадійною диктатурою, як намагаються нас переконати.
З ним можна і потрібно розмовляти, а найголовніше — тримати в європейському просторі. В іншому разі ми не захищаємо цінності, а звільняємо місце. І воно не залишиться порожнім. Виходить парадокс: ті, хто найгучніше вимагає ізолювати Баку, фактично працюють на Тегеран і Москву. Просто вони цього не усвідомлюють.
Пробачте за такий прагматизм у час повномасштабної війни. Але виходить так, що саме ми, українці, постійно воюємо за всіх і за все: за європейську безпеку, за демократію, за порядок, заснований на правилах. Ми воюємо і помираємо. Поки в затишних залах звучать промови про цінності, в українській землі лежать ті, хто за ці цінності заплатив життям.
Тому дозволю собі незручну річ.
Україна не має бути рятівницею всього світу.
Ми маємо зважати на власний інтерес.
На вагу золота кожен друг і партнер України. Сильний Азербайджан, який тримається осторонь Росії й Ірану — це елемент нашої безпеки. Якщо захист Азербайджану — це захист інтересів України, то так, я його захищатиму. Я не готовий приносити інтереси України в жертву красивим резолюціям.
Завершити хотілося б роздумами на ту ж тему, з якої починали.
Сказати, що хтось куплений — це найзручніший спосіб уникнути дискусії. Не треба заперечувати по суті, не треба наводити докази — достатньо кинути тінь.
Я не відповідальний за фантомні болі частини європейських політиків. Але є колосальна і принципова різниця між нами: ті, кого можна підкупити, ставлять свої інтереси вище загального блага — я ж готовий відстоювати інтереси України, незважаючи на наслідки для себе.
Як на мене, хвороба сучасної політики — небажання чути різні позиції. Світ, у якому дозволена лише одна думка, а будь-яка інша автоматично «проплачена» — це точно не про демократію. І точно не про Європу.
Публікації в рубриці «Колонки» не є редакційними статтями та відображають винятково точку зору авторів
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.