Щоб інституція зазнала краху, не обов’язково потрібні гучні скандали і помилки.
Часом для цього достатньо маніпуляцій, коли навмисне руйнування інституції подається як чесне розслідування і маскується під прагнення до підзвітності. Зрештою ця підміна стає очевидною, але це може статися надто пізно і виправити завдану шкоду вже неможливо.
Я побоююся, що саме це ми спостерігаємо нині в атаках на Каріма Хана, головного прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) у Гаазі.
І можна точно сказати, що останні події відповідають цілям, яких Сполучені Штати та Ізраїль послідовно прагнули протягом останніх місяців.
Ця історія почалася у квітні 2024 року, коли група американських сенаторів попередила Хана — а фактично пригрозила йому — що у разі, коли він наважиться клопотати про арешт прем’єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу за воєнні злочини, то сам стане мішенню. Це його не зупинило. Хан зробив саме те, від чого його застерігали, тобто подав запит про видачу ордерів на арешт прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу, колишнього міністра оборони його уряду Йоава Галанта та кількох командирів ХАМАС.
Хан вчинив так само, як раніше, коли домагався арешту президента Росії Владіміра Путіна, колишнього президента Філіппін Родріго Дутерте або керівництва «Талібану».
Натомість противникам Хана вдалося розпочати дискусію про його можливе усунення з посади, використовуючи як головний інструмент атаки звинувачення у сексуальних домаганнях.
Це класичний приклад того, як інституція у внутрішніх суперечках не керується тими ж принципами — насамперед верховенством права, — які вона покликана відстоювати у світовому масштабі. Адже внутрішня судова колегія, створена самим Судом для розгляду таких питань, дослідила звинувачення й дійшла висновку, що вони не відповідають необхідному рівню доказовості для встановлення неправомірної поведінки. Однак ті, хто домагається усунення Хана, не відступають.
Останній виток подій полягає в тому, що держави-учасниці МКС готуються об’єднати в одному голосуванні два різні питання: чи мало місце серйозне порушення службової етики і чи слід усунути прокурора з посади.
Це зовсім не формальність.
Об’єднання другого питання з першим, попри те, що звинувачення так і не були доведені, відкриває можливість усунути прокурора МКС на підставі непідтверджених тверджень. Або навіть ухвалити це рішення через зовсім іншу обставину – наприклад, через добровільні інтимні стосунки між особами, одна з яких була керівником.
Оскільки справа Хана є очевидною складовою ширшого наступу на МКС, варто звернути увагу на те, хто є ворогами Суду і чого вони прагнуть.
13 липня державний секретар США Марко Рубіо опублікував у The Wall Street Journal статтю із заголовком, що не залишав жодних сумнівів щодо планів США: «Чому ми демонтуємо Міжнародний кримінальний суд».
Це були не порожні слова.
Раніше США вже запровадили санкції проти 11 високопосадовців МКС, серед яких Хан, двоє його заступників і вісім суддів. Їхні банківські рахунки були заморожені, кредитні картки анульовані, акаунти в Apple, Amazon, PayPal та інших сервісах заблоковані тощо.
Рубіо не обмежився заявою про намір США демонтувати МКС «цеглина за цеглиною».
Він також подав цю кампанію як своєрідний цивілізаційний хрестовий похід.
Представивши Суд як інструмент лівих активістів, глобалістських еліт, а також урядів, ворожих до США, він оголосив про дипломатичну кампанію, спрямовану на об’єднання всіх союзників, які поділяють доктрину MAGA про національний суверенітет у протиставленні глобалізму.
За інформацією Financial Times, у травні під час зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном президент США Дональд Трамп запропонував Китаю та Росії (ані вони, ані США не є учасниками Римського статуту МКС) приєднатися до нього в атаці на Суд. Те, що Сполучені Штати обрали своїми партнерами в цій кампанії дві держави, які мають найбільше підстав побоюватися юрисдикції МКС, говорить про справжню мету операції проти Хана значно більше, ніж будь-які заяви про захист суверенітету.
Також не обов’язково вірити в теорії змови, щоб побачити збіг інтересів американського та ізраїльського керівництва.
Адміністрація Трампа і Нетаньягу прагнуть одного й того самого: гарантувати, що жоден міжнародний суд не зможе притягнути до відповідальності військових, прикордонників чи обраних ними союзників, незалежно від серйозності звинувачень у воєнних злочинах або злочинах проти людяності. Обидві сторони розглядають «скандал навколо Хана» як ідеальну нагоду позбавити Суд реальної сили. Їм не потрібно руйнувати його ззовні, якщо держави-учасниці самі можуть спустошити його зсередини, проігнорувавши висновок судової колегії та провівши політичне голосування проти людини, яка підписала ордери на арешт тих, хто завдав їм найбільших незручностей.
Тож країни-учасниці Римського статуту стоять перед вибором, наслідки якого будуть значно ширшими за межі цієї конкретної справи.
Вони можуть вимагати процедури, гідної інституції, яку самі створили; процедури, що забезпечить прокуророві МКС ті самі гарантії справедливого розгляду, яких сам Суд вимагає від кожної держави. Або ж вони можуть створити небезпечний прецедент: коли політична доцільність переважатиме над судовими висновками.
Правильний вибір очевидний.
МКС має залишатися незалежним судом і в жодному разі не повинен капітулювати перед тими, хто хоче розібрати його «цеглина за цеглиною».
Карім Хан продемонстрував мужність і стійкість, домагаючись ордерів на арешт підозрюваних, яких у перші роки існування Суду вважали б недоторканними. У час, коли міжнародне кримінальне правосуддя та верховенство права зазнають масштабної прямої атаки — зокрема з боку осіб, яким висунуто звинувачення у воєнних злочинах, — він заслуговує на визнання і підтримку всього світу.
Колонка початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.